Уроки марафонів

7 квітня цього року я пробіг напівмарафон, якиий організувала Нова Пошта у Києві. Компанія Bakertilly, в якій я працюю, забезпечила мені таку можливість ще у лютому. Але за місяць до забігу я надірвав на футбольному матчі зв'язки гомілкостопу правої ноги. І хоча в цілому пошкодження до “дня Х” зажило, багато людей радили мені поберегти себе і не брати участі у напівмарафоні.

Один брат із моєї церкви за тиждень до забігу прямо запитав мене: “Саш, а навіщо воно тобі?”.

Запитання про мету всього, що ти робиш - одне із головних для кожного щирого християнина.

Наш Бог, Творець Всесвіту і Володар часу, дав нам заповідь дорожити цим ресурсом (Біблія, послання до Єфесян, 5:16). І ми маємо використовувати його мудро, а з витрачанням часу прямо пов'язані всі наші дії (чи бездіяльність).

Отже, запитання брата було більш ніж резонним.

І у мене були відповіді на нього. Причому цих відповідей було, як то кажуть, “вагон і маленький візочок”. Але я вирішив їх усі не приводити, а сказав лише наступне: “Оскільки Бог дозволив мені отримати можливість пробігти напівмарафон ще за місяць до травми, я вірю, що Він хоче мене чомусь навчити під час забігу”.

Я давно навчився тому, що будь-яка діяльність, яка не є гріховною, навіть якщо для неї немає “супермудрих” обгрунтувань, може стати для нас джерелом божественних відкриттів і глибоких змістовних уроків.

Раніше, ще до того, як повірив Ісусу, я віддавав перевагу відлюдькуватості і сидінню у чотирьох стінах, переконуючи себе у тому, що я - не призначений для спілкування з людьми. І це мене руйнувало зсередини. Але милостивий Бог, який звільнив мене від рабства моїх гріхів і вчить мене жити у внутрішній свободі, працює з моїм серцем і в цьому питанні. І я можу зі сміливістю сказати, що сьогодні я далеко не такий замкнений у собі і закомплексований, яким був ще років зо п'ять тому.

Отже, я пробіг напівмарафон.
Виникає запитання: і чому ж ти навчився за його результатами, Сашко?

Відповідей багато. Уроків - теж.
Але є один особливий.

Дайте скажу декілька слів про те, що я побачив на цьому дійстві.

Напівмарафон - це 21 кілометр шляху. Найшвидші долають його за годину. Найповільніші, згідно з регламентом, мають вкластися у три години.

Я пробіг за дві. Такий собі результат, але не це головне. Головне те, що протягом усіх двох годин я зустрічав на маршруті групки людей, які, як могли, підтримували учасників.

Над деякими з цих групок виднілися прапори з корпоративною символікою партнерів та учасників забігу - Otpbank, Rexona, Vodafone і т.д. І навіть якщо скептик скаже, що ці групки були організовані з метою піару відповідних брендів, то навіть за таких умов наявність волонтерів від фірм, отримання клієнтури якими за результатами напівмарафону є дуже і дуже сумнівним (тобто комерційний ККД заходу для цих фірм мінімальний), уже говорить про певний жертовний акт з їх боку на користь бігунів.

Але навіть якби не так - це не змінило би цінності отриманого мною уроку. Як мінімум тому, що уздовж всього маршруту я бачив силу-силенну “приватних” ентузіастів - простих людей, які повністю за власною ініціативою вийшли на вулицю, щоби підтримати учасників напівмарафону.

І вони реально підтримували.

Деякі з них давали “п'ять” кожному спортсмену, який пробігав повз них. Деякі з них намалювали саморобні плакати з мотиваційними надписами на кшталт “Ти вже переможець”, “Головне - не перемога, а участь”, “Тримайся, залишилося ще небагато” і стояли, тримаючи їх розгорнутими на витягнутих руках (а це дуже нелегка справа, особливо за спекотної погоди).

Деякі з них взяли із собою тріскунці, барабани та інше приладдя і створювали веселий шум, коли повз них пробігали люди. Деякі вигукували “Юхуууууу, давай-давай-давай, ти зможеш!!!” кожному, хто з'являвся у полі їх зору.

Деякі, намагаючись звеселити бігунів, понамальовували грубуваті, але веселі демотиватори: “Рухайся швидше, кусень м'яса!”, “Біжи так, наче за тобою женеться зграя собак!”, “Не вмикай режим пінгвіна!”.

І все це - від щирого серця, з широкими посмішками, невтомно і радісно.

Різні думки огортали мене, поки я біг дистанцію.

Одна частина мозку і душі соромила мене: “Бачиш, Сашко, ці люди вбачають зміст у простих речах, таких, наприклад, як підтримка тебе, незнайомого спітнілого хлопчиська зі здоровенними синцями під очима, у твоєму впертому бажанні пробігти напівмарафон. А ти? Коли ти востаннє ось так від серця підбадьорював інших, допомагав іншим, надихав інших? Ай-яй-яй, Сашко, так не годиться. Виправляйся”.

В унісон цим думкам інша частина мене намагалася, поки є час, дати мені ще й таке самоповчання: “Не бійся витрачати час на інших людей. Не тільки увагу, але й час. Ці люди обабіч дороги не п'ять хвилин тут стоять. Вони тут стоять протягом усього проміжку, поки ти біжиш. І на кожному відрізку твого шляху вони готові тебе підтримати і навіть допомогти, якщо тобі раптом стане погано. А ти? Як часто ти проявляєш постійність у своїй турботі про людей? Ай-яй-яй, Сашко, так не годиться. Виправляйся”.

Втім, не ці думки “зробили” мій забіг.
Усі вони пов'язані лише зі мною та спрямовані лише на мене.

Але була одна думка, яку Господь поселив у моє серце як ключовий урок напівмарафону.

Пробігаючи повз людей, які підбадьорювали мене і всіх інших бігунів, я побачив у їх підтримці образ небесного порядку речей.

Багато авторів у всі часи у всіх цивілізованих народах використовували метафоричне порівняння нашого життя із певним шляхом. Найпотужнішим проявом цих “образних дороговказів” стали слова Ісуса: “Я є шлях, правда і життя, і ніхто не приходить до Батька, як тільки через Мене” (Біблія, Євангеліє від Івана, 14:6). Так-так, могутній Бог, Спаситель людства, ототожнює Себе зі шляхом до вічного життя. І якщо навіть Він використовує цей образ - значить, у цьому образі дійсно є щось особливе.

Отже, пробігаючи кілометр за кілометром, я думав про те, що на моєму “забігу завдовжки у життя” мій Батько теж потурбувався розкидати ось такі ось “підбадьорлики”, які допомагають мені долати дистанцію до неба та через які Він нагадує мені, що я на цій дистанції не самотній.

І якщо щодо земних марафонів я ще би подумав, чи дійсно мені потрібне постійне підбадьорення (адже бувають моменти, коли я хочу побігати у цілковитій тиші, далеко від усіх людей), то щодо мого “марафону до неба” я чітко усвідомлюю: я не зможу подолати дистанцію без підбадьорень і піт-стопів від його Небесного Організатора.

І мій Батько вчить мене, що на цьому шляху кожне, навіть найменше підбадьорення, має виняткову важливість та здатне піднімати мій “бойовий дух”, якщо я не закриваю своє серце від Бога у ті моменти, коли Він посилає мені Свої “маячки”.

На моїй першій земній напівмарафонській дистанції усі учасники “контингенту підтримки” мали різний масштаб підбадьорення, яке вони могли надати.

Молодіжні групи підтримки від організаторів марафону, які налічували по надцять осіб і створювали неймовірної сили веселий шум, були видимі набагато краще і привертали до себе набагато більше первинної уваги, ніж поодинокі бабусі, які зустрічали бігунів, з усієї сили махаючи своїми старовинними квітчастими хустинками (і такі бабусі були, я їх не придумав!).

Але цінність зусиль цих бабусь була не меншою, ніж цінність підтримки з боку молоді. А сила їх вливу особисто на мене була набагато більшою. Тому що саме їх участь у моєму забігу вразила мене найбільше.

Так само і з небесною “групою підтримки”.
Бог дуже часто посилає нам підбадьорення через речі, обставини і людей, які при погляді збоку здаються малозначимими, а їх поява на нашому шляху - випадковою, беззмістовною, викликаючою скепсис.

Але серце того, хто вчиться бачити Бога і бути уважним до дії Духа Святого у власній долі, співає від радості, коли такі “дрібнички” зустічають його за черговим життєвим поворотом. І навіть якщо його не розуміють, навіть якщо знецінюють його одкровення, висміюючи як беззмістовну випадковість кожне чергове диво, яке стається в його життєвих обставинах, він продовжує радіти усвідомленню того, що його щойно торкнулася рука Самого Бога.

Чому я пишу про це саме зараз, майже через місяць після напівмарафону?

Просто сьогодні у нас на роботі “дрес-код вихідного дня”. І я вперше за три місяці вирішив одягти на роботу не сорочку, а футболку.

До моїх улюблених синіх джинсівок я витягнув із шафи мою єдину синю футболку. Цю футболку мені подарувала добра подруга Аня Єкель восени 2016 року, через два місяці після того, як мені відмовила у пропозиції одружитися Юля Ханова - дівчина, яку відкрив мені Бог як мою майбутню дружину.

Я добре пам'ятаю той день, коли я отримав футболку. Від самого ранку моє серце було наповнене невиразним смутком. Я запитував у Господа: “Батьку, який Твій вердикт і який Твій подальший план на моє життя? Ти ж бачиш моє серце і знаєш, що я завжди намагаюся приймати від Тебе все, що Ти даєш. І якщо Ти вказав мені на Юлю, але потім забрав її з мого життя, я не проситиму її у Тебе назад. Водночас Ти пам'ятаєш мою обіцянку, що якщо я скажу їй “люблю”, то вона буде єдиною людиною, яка це почує від мене.

І ось вона пішла...

Я не знаю Твоєї волі до кінця, але знаю, що Твої шляхи вищі, ніж мої шляхи. І все ж прошу: дай мені хоча би якусь ясність щодо того, що зі мною буде в майбутньому, і дай зрозуміти, чи передбачений я Тобою для того, щоби все життя прожити на самоті, чи ні”.

Саме в такому стані і у таких роздумах я отримав від Ані футболку, в якій сьогодні, два з половиною роки потому, піду на роботу. І ось я розгортаю подарунок, дивлюся на емблему фірми-виробника, і мені перехоплює дух від хвилювання.

Що ж мене так схвилювало?
На футболці було вишито емблему фірми KHAN.

У цьому світі є багато брендів одягу. І я до того дня вже зносив не один десяток речей від різних фірм, а лік брендам, які я знав, йшов на сотні.

Але серед цих брендів мені жодного разу не зустрічалися вироби компанії KHAN. Жодного разу до того дня, коли я був настільки емоційно втомлений і розбитий своїми переживаннями та випробуваннями, що просто скиглив до Бога: “Дай полегшення, покажи, що зі мною буде в майбутньому, і чи буду я страждати від самотності, чи Ти мене звільниш від цього відчуття”.

У той день через звичайний текстильний виріб, який щодня тримають у руках, одягають, перуть, купують, продають, рвуть і викидають сотні українців (а можливо, і жителів інших країн, оскільки це бренд український), мій Батько послав на узбіччя моєї життєвої дороги “небесний плакат” із надписом: “Сину, твоя історія з Julia KHANova не завершена. Я зараз тобі не скажу, чим це все закінчиться. Ти не отримаєш ясності щодо твого шляху вже сьогодні чи завтра. Але хай ця футболка просигналізує тобі: Я не покинув тебе напризволяще, сину. Я не просто так привів Юлю Ханову у твоє життя. Її поява - не випадковість. Це частина Мого плану. Досконалого плану. Плану, який збудеться. Плану, якому дивуватимешся ти і дивуватимуться ті, хто почує твою історію. Я, могутній Бог, який від вічності бачив усе, що з тобою буде, тримаю руку на твоєму пульсі. Я тут. Я поряд. Просто довіряй. Навіть якщо не все розумієш. Навіть якщо важко. Навіть якщо хочеться взяти свою долю у власні руки. Просто довіряй. І ти не будеш посоромлений”.

Багато людей говорили мені: “Саша, якщо обставина життя, яку ти називаєш “маячком” від Бога, не веде тебе до глибокої біблійної істини, це не від Бога. Тому геть не думай у кожній дрібній обставині шукати Його руку, щоби не стати посміховиськом”.

Що ж, я відповім.
Кожна дрібна обставина мого життя настільки важлива для мого Батька, що Він хоче брати участь в ній. Пряму і безпосередню.

“Ти дорогий для мене, дорогоцінний, і Я полюбив тебе”, - так говорить до мене Слово Боже із книги пророка Ісаї, 43:44.

Але навіть більше. Він не просто бере участь у моїх обставинах життя. Він їх скеровує. “У всіх шляхах твоїх пізнавай Його, і Він спрямує твої стежки” (Біблія, Приповісті Соломона, 3:6).

Тому кожна, навіть “найдрібніша”, обставина мого життя розкриває мені глибоку біблійну істину. Істину про Того, Хто мене любить. Істину про Того, Хто не пожалкував Себе заради звільнення моєї душі від гріха. Істину про Того, Хто не обмежився моїм спасінням, але і сьогодні чуйно і любляче підтримує мене на кожному відрізку мого життєвого марафону.

Відвічний Бог говорить: “Якщо ти добудеш дорогоцінне з мізерного, то будеш, як Мої уста”(Біблія, книга пророка Єремії, 15:19).

І так і є.

P.S.
Сьогодні надворі 3 травня 2019 року.

Я майже зібрався на роботу.
Сьогодні у фірмі Bakertilly “дрес-код вихідного дня”, і тому я замість сорочки одягну футболку.
Футболку з біркою KHAN.

Через кілька хвилин мені пора виходити з дому.
Я у вітальні. Пора попрощатися з рідними і благословити їх на день.
Відчиняю двері до спальні. Тут, у світанкових напівсутінках , на затишному ліжечку лежить моя перша дитина, подарована Всевишнім, моя мила донечка Рута.

А поряд з нею мирно і глибоко дихає уві сні моя люба дружина Юля.

Вже не KHANova. Вже Панадій.

Чудесний Твій шлях, Господи.
І я за нього вдячний.