Глава 3

Далі наші герої не відходили один від одного. Коридором школи завжди чувся дзвінкий сміх Алі та Геші. Моя подруга поруч із ним розквітала як квітка після довгої сплячки. Здавалось би, що також і Муся ставав зовсім іншою людиною.

Наш світ занадто сірий, щоб можна було звернути увагу на таке світле почуття, яке тільки зароджувалося. Всім було все одно, а якщо хтось і помічав починав гніватися чи заздрити.

 Пам'ятаю, як одного разу з класом ми ходили до парку на міський захід. От тоді й сталось те що і було очікувано з мого боку.

До моєї подруги тяглися всі кому не ліньки й це не дивно, бо вона неймовірна красуня. Так сталось. Наш однокласник Алекс, обійняв мою Алічку і весело з нею балакав. Все б нічого, але  Геше дуже не сподобалося це і він побився з однокласником. Ревнощі затьмарили йому мізки, а іскри злості  зробили свою справу. Почалася справжня бійка. І слава тобі Боже, що вона швидко припинилась.

Муся психанув і пішов від туди, а подруга побігла за ним. Вона допомогла йому дійти додому та обробити рани. Так і залишилося до ранку, бо хлопчик не захотів її відпускати. Після цього, Аля мені розповіла, що закохана до нестями і тепер вона і Муся зустрічаються. Я їй натякнула, що він не найкращий вибір, і єдине що він кохає, це сам себе. Та куди ж мені зі своїм раціоналізмом і прямим поглядом на життя. Я була не почутою і єдине, що мені залишалось, це спостерігати.

 Вони були щасливі, це було видно по погляду та їхнім посмішкам. Майже пів року минуло мирно та спокійно. Ця парочка гуляла парками, жартували з учителів, проводили разом кожну секунду свого вільного часу. Я була дуже рада, що мій промінчик знайшов сенс свого життя. Як співалося у пісні «кожному дияволу покладено свій ангел». Здавалося, що їхня любов передається всьому світу. Це справді була ідилія.

Але як завжди є але.

Немає просто світлої сторони, немає безмежного щастя якого не зазнала б доля. Наші герої вигравали лише бої, але не війну. Тому що вона була не закінчена.