Глава 2

Мою подругу звали Алена. Я ж її ласкаво називала, моя Аля.   Ми разом виросли у маленькому містечку, де всіх про все знають. Ох, як це мені не подобалося. Було відчуття, що треба говорити пошепки, що б, не дай Боже, тебе почули, сусіди, однокласники чи бабця яка не змінно сидить на лавці.

Ми були звичайнісінькими дівчатами, які навчалися в одинадцятому класі. Тоді на всю школу був лише він один. Ще в десятому з'єдналися «ашки» та «бешки». Тоді й взяла коріння ця історія.

Аля була неймовірно гарною дівчиною. З великими карими очима які світилися, зазвичай, щастям. Пухкими губами, яким я завжди по білому заздрила.  Рожевими щічками, які ставали червоними при морозі або коли її хтось бентежив. А яке в неї гарне темне волосся.  А ще вона була такою маленькою, по рівнянні зі мною, що інколи я не витримувала і казала, що вона мій гномік.

На її тлі я почувала себе блідим чудовиськом. Адже була високого зросту, з блакитними очима та білою шевелюрою. Ми були як їнь та ян. Ми доповнювали одне одного. Наша дружба була міцна, як ми самі. Другий персонаж нашої історії був схожий на Алю, але тільки зовні, а внутрішньо це були дві різні людини. Він був темноволосим і карооким красенем. Саме так і твердили всі дівчата нашого міста. Брат героя кликав його Мусей, а друзі та однокласники Гешою.

Вперше вони заговорили лише за місяць після першого вересня. І та розмова відбулася з кількох реплік. До цього вони ніби існували в різних світах.

Пізніше ще в десятому класі вони почали дружити, після того, як їх посадили за одну парту. За ними було весело спостерігати. Дитячі загравання, в приправу з дурними жартами, довгі погляди й ледь чутні зітхання. Чи це було грою, я не знаю.

Але що далі заходило їхнє спілкування, то все цікавіше ставало. Не можу збагнути й досі, як такі протилежності один одному , взагалі почали платонічні відносини.

 Він не ставився серйозно до життя, жив моментами, гуляв, пив і загравав до протилежної статі. Моя ж подруга була маленьким і милим янголятком, правда тільки не в гніві. Адже якщо сильно її образити, вона перестає спілкуватися з вами. Якщо ви хоч один раз знаходилися з нею поруч і просто розмовляли, повірте мені, більше ви не зможете без цієї чарівної посмішки та приємного голосу. Аля була промінцем сонця в похмурий день. А ось Геша, навпаки, завжди наводив хмари і все ускладнював. Можливо, всім здавалось, що він був розумним і веселим, але це маска. Я ще тоді зрозуміла, що він не серйозний і таким ставленням до життя втратить найцінніше, що могла дати йому доля.