Уроки анти-милосердя

       А мене відучив давати милостиню випадок, який я запам'ятав на все життя. Стався він у моєму дитинстві – мені було років 10-12. У мого тата захворіло серце і йому порадили лягти у здравницю у Ворзелі під Києвом. Якось він зателефонував додому, що йому потрібні ліки, яких ні в аптеці закладу, ні в найближчий не було. Попросив йому привезти з Києва. Яке питання. В сім'ї крім мене всі працювали, а я був на канікулах і довелось їхати мені одному. Ну тоді час був інший – спокійний, я купив ліки і поїхав на приміський вокзал. Зайшовки в вагон, сів на саме останнє місце біля дверей в кінці вагону. Поїхали. Їхати всього хвилин двадцять. Під час прямування до вагону з протилежної сторони заходить зовсім нестарий чоловік в окулярах зварювальника. Такі круглі окуляри на широкому гумовому ремінці з зовсім темним синім склом і залізними боковушками. Він жутко йшов по вагону, натикаючись на сумки і хапаючись то за плечі пасажирів, то за спинки сидінь. Картина була моторошна.

       Моє дитяче серце стислося. Дехто з пасажирів давав сліпому гроші. Коли він пройшов до мене я зібрав дрібні гроші в кармані і з великим співчуттям поклав в його протянуту долонь. Він пройшов у тамбур і вийшов на вулицю.

       Вагон стояв довго і я дивився у вікно. Сліпий чоловік вийшов на перон, зупинився прямо на платформі не відходячи далеко від дверей,  . . . задрав окуляри, запустив руку у кишеню, дістав гроші і . . . почав перераховувати прямо у долоні. Потім постояв трохи, зовсім зняв окуляри і відійшов до краю перона чекати на наступну електричку. Як ви зрозуміли, з очами в нього було все в порядку.

       За всім цим я дивився з вікна. Образа сковала моє серце.

       Як можна так нахабно на очах у всіх обдурювати людей?

       З того часу моя рука не повертається на вулиці дати милостиню.