Частина 2

Уже наступного ранку на Лану чекав справжній шок:

– Шкодую, але, судячи з результатів аналізів, у вас той самий діагноз, – незворушно повідомив лікар.

– Скажіть, Вікторе Михайловичу, чи могла я отримати цю інфекцію від Марка?

– Це виключено, – відповів він, не піднімаючи очей від паперу з великою кількістю незрозумілих цифр. – Така річ передається від партнерки до партнера.

Почувши це, Лана мало не впала зі стільця.

– Що?! Але ж це неможливо! Я напевно знаю, що не мала інших статевих партнерів протягом двох останніх років.

Уролог підняв руки та прикрив очі:

– Прошу вас, позбавте мене цих подробиць! Моя справа лікувати, а не розбиратися у вашій «Санта-Барбарі».

На очі клієнтки навернулися сльози. Стало раптом нестерпно шкода себе. Лікар помітив її сум’яття.

– Ну годі вам. Заспокойтеся. З кожним може трапитися.

– Не з кожним! – розридалася вона. – Тільки я, невдаха, могла потрапити в таке безглузде становище.

Михайлович дістав з коробки серветку та подав Лані. Мабуть, припас на випадок чийогось відчаю.

– Усе лікується. Не бійтеся. Але в жінок це довгий процес, на відміну від чоловіків.

– Чому? – запитала вона крізь сльози.

– Тому що для повного одужання недостатньо пігулок та уколів. Має бути тривалий курс процедур, які я буду проводити вам тричі на тиждень.

– Що?! А як же Марк?

– Йому легше. Обмежиться двотижневим прийомом антибіотиків.

Дівчина схлипнула ще сильніше.

– Лікарю, ви сказали, що це передається від жінки до чоловіка. Але я точно знаю, що не винна. Чи може це бути стара інфекція, яка причаїлася й чомусь проявилася тільки зараз? – з надією в голосі запитала Лана.

– Усе може бути... не можу дати гарантії.

Уролог виписав рецепт і вручив пацієнтці.

– Відсьогодні жодного спиртного та жодних статевих контактів, голубонько. А зараз пройдемо в процедурну.

На Лану чекало чергове приниження – внутрішнє промивання.

– Лягайте в крісло, – розпорядився лікар та надів гумові рукавички.

Дівчина злякалася:

– Ви що ж, збираєтеся це робити особисто?

– А вам тільки Марка подавай? – пожартував він.

– Ну, знаєте!.. – мало не задихнулася вона від сорому.

– Не хвилюйтеся. У мене багато пацієнток-жінок, тож нічого незвичайного.

Долаючи глибокий сором, Лана лягла в крісло та заплющила очі.

– Скажіть... Лана? Адже так?

– Так.

– Як давно ви знаєте Марка? – поцікавився Віктор Михайлович, орудуючи спринцівкою всередині її тіла.

Розмова з огляду на незвичайне становище пацієнтки виходила надзвичайно пікантною.

– Ми зустрічаємося вже понад два роки.

– Ось як? – щиро здивувався лікар та глянув їй в обличчя.

– А чому вас це дивує?

– Не знав, що в Марка можуть бути з кимось серйозні стосунки, – усміхнувся він.

Непрохані сльози знову навернулися на очі Лани. Якщо навіть давній знайомий вважає його несерйозним... І тут її пробило на відвертість.

– Ну, серйозними вона були в мене, а він, судячи з усього, вважав себе вільним.

– Не засмучуйтеся, усе налагодиться, – заспокоїв уролог. – Підводьтеся, на сьогодні все. Чекаю на вас через день о восьмій ранку.

Коли з ганьбою було покінчено, Лана сіла в машину й набрала Марка.

– Ну що? Переконалася? – запитав він замість привітання.

– Послухай, це стовідсоткове непорозуміння! Я не уявляю, як могла заразити тебе й звідки це взялося, – виправдовувалася вона.

– Та годі прикидатися! Наробила справ, то май совість зізнатися! – наполягав він.

– Марку... Коханий... Пробач мене, будь ласка! – розридалася вона. – Я справді ні в чому не винна!

– А як же?! Не винна!.. Тому й просиш вибачення? Мені огидно навіть чути тебе, не те що бачити після цього, – він кинув слухавку.

Лана ще довго просиділа в машині, обдумуючи те, що сталося. Сльози не припиняли потоками литися з очей. Від образи стискалося серце. Не витримавши душевних мук, вона зателефонувала подрузі.

– Христино, привіт...

Та вловила в голосі подруги засмучені інтонації.

– Свєтко, що сталося?

У відповідь дівчину прорвало:

– Можна-а, я приїду-у? – схлипувала та.

– Чекаю! – без зайвих розпитувань відповіла подруга.

Безперервні потоки сліз заважали дивитися на дорогу. Стоячи на світлофорах, Лана проклинала той день, коли зустріла цього мерзотника! Але ж як чудово все починалося... Вона закохалася з першого погляду, хоч ніколи не вірила в таку можливість. Варто було побачити його посмішку, що вибивала з рук зброю в будь-кого, й такі чуттєві, приязні карі очі, як дівчина втратила голову настільки, що досі не могла позбутися цього нав’язливого, хворобливого кохання. Лана розуміла, що це однозначно були токсичні стосунки. Марк використовував її почуття до нього, а вона, дурна, прощала все та ще й тягнула на собі левову частку роботи. А все тому, що необережно закохалася у свого нового боса, якого найняло керівництво компанії. Лана згадувала, як він уперше зайшов до кабінету й усі працівниці офісу розтанули від його чарівної усмішки.

– Я ваш новий бос, прошу любити й шанувати! Кличте мене просто на ім’я – Марк, – відрекомендувався він, чим відразу заслужив любов жіночої половини колективу.

А Лана... У неї просто відібрало мову. Ніколи раніше їй не доводилося відчувати таке сум’яття почуттів. Бос запросив її до свого кабінету для докладного звіту, а вийшло так, що вони проговорили дві години без зупинки. Обидва, не відриваючись дивилися в очі одне одному, говорили про життя доти, доки їх не перервав відеодзвінок на нараду. Вийшовши з кабінету, Лана зрозуміла, що вже ніколи не буде колишньою, упевненою в собі молодою жінкою, бо перетворилася на м’яке кошеня з пластиліну, з якого Марк міг ліпити все, що йому заманеться.

Як же вона ненавиділа себе за слабкість! Але не знаходила сил розірвати ці стосунки, що отруюють їй життя. Скільки разів вони розлучалися – не злічити. Траплялося, він втрачав до неї інтерес та зникав надовго, змушуючи її помирати від ревнощів. А іноді вона кидала його, не витримуючи нерозділених почуттів. Проте якийсь фатум вперто знову й знову зводив їх разом.