Уроборос

Стеля була помаранчевою. Що?!! Що за маячня?! Хто робить помаранчеві стелі? Я спробував повернути голову та зрозумів, що не можу. Все що я міг, це вирячитися в помаранчеве чотирикутне поле з різним ступенем освітленості. Так. Де я, і як сюди потрапив? Чорт! Ні! Хто я?!!! ХТО Я?!!! Це питання розплавленою лавою заповнило мозок і від жаху, що пам'яті немає, я відключився.

***

Стеля нікуди не поділася. Але тепер я міг повернути голову. Я бовтався у ванній кімнаті з якоюсь синьою рідиною. Температура, певне, була кімнатною, бо шкірою субстанції не відчувалося. До всіх частин тіла було підключено проводки. Дбають. Значить, одразу бігти не обов'язково – не факт, що вороги – можна почекати. По сторонах тихо гули прилади. Схоже, лікарня. Чому ж така слабкість? Була аварія? Чорт, чорт, чорт! Хто ж я?

***

Зважаючи на все, я ворухнув уві сні рукою, тому що прилад запищав, заблимав зелений вогник, але сил з'ясовувати більше не було. У приміщення заїхав робот, я зрозумів це за смішним цвіріньканням, і слідом відразу зайшов чоловік. Якою ж мовою він кричить?! Ні слова не розібрати… Схоже на російську… Я відкрив рота, щоб сказати, що не розумію його, але ковтка видала лише сипіння. Мабуть, щось із зв'язками.

***

— М-м-м-м-м, –  уже виходило мукати. Очевидно, зв'язки від довгого мовчання атрофувалися. Доводиться тренувати. Але скільки мені довелося мовчати? Кілька разів прибігав чоловік у халаті, заглядав у обличчя, багато говорив, розмахував руками. Точно російська. Нічого крім «Дозвидання» з цієї мови у моїй пам'яті немає. Моргаю на всі його маніпуляції. Проводи періодично переставляють. З огляду на відчуття, подають напругу в мінімальних дозах. Відновлюють працездатність м'язів? Що ж зі мною таке було? Цікаво, я ходити взагалі можу?!

***

— Не розумію. Я вас не розумію! –  Треба ж, як важко даються слова. Може мені язик пересадили? З цих ботаніків стане…

— Інглиш?!

— Анг…лійська, так… – бач, як зрадів, застрибав голубчик… Поскакав за підмогою.

***

— Добрий день! Ви розмте мне?! Можте розбрати, що я кажу?! – новий персонаж у моєму нудному житті був напрочуд яскравий. Світло-пісочна форма. Військовий. Мабуть, ми на півдні, чи у пустелі. Яскраво помаранчевий залихватський берет, отже бойових дій немає, інакше з такою плямою на голові він був би першою мішенню для снайпера. Вуса акуратно підстрижені. Зморшки у очей – значить багато сонця. Все-таки, Південь. Але Південь чого? Замість погонів різнобарвні пластини з якимось штрих-кодом, не зрозуміти, що за звання.

Військовий під час своєї скоромовки широченними кроками протоптав до моєї ванни, сів на краю і спробував простягнути руку. Зрозумів, що я не можу її потиснути і засміявся.

— Мне звать Владислв. То ви мне рзмієте?!

— Так, але ви кажете дуже швидко. З'їдаєте половину голосних.

— О! Яка шкарна стара англська!

— Стара?! З якого дива вона раптом стала старою?!

— Ви ще зрозуміли?! Коли ви лягли в анбіоз?!

— Куди ліг?!

— Змрозилися?!

— Я не розумію…

— Тк. Що остнє ви памтаєте?!

— Нічого. Я не пам'ятаю нічого.

— Чорт! Знчть, мені трба прда Пвлюка. Я швдко… – І військовий також моментально вискочив із кімнати. Влдслв… Ну й імена у них. Вони від гномів походилися, чи що?

***

Зірки летіли на мене повільно та невідворотно. Або це я летів на них. Неймовірна, приголомшлива об'ємна чорнота і в ній мерехтливі різнокольорові точки. Немов хтось потикав голкою листок оксамитового картону і тепер наближає його до мого обличчя.

***

— Хай!

Я прийшов до тями від появи в палаті нового обличчя – невисокого бородача з явним пивним животом. Той неквапливо підійшов до столу і акуратно розташував по центру чорну сірникову коробку. Я спитав його, що це, але він попереджувально підняв палець, тицьнув на коробку в парі місць, і звідти вискочила і засвітилася голограма дівчини у светрі з квітковими мотивами.

— Нау! – бородач зробив рукою жест, який закликав мене починати.

— Що зараз?! – уточнив я. Дівчина відкрила рота і вимовила пару слів. Бородач відповів російською. Дівчина повернула до мене голову.

— Тепер ви можете говорити. Це – голографічний транслейтор.

— Зрозуміло.

Напівпрозора постать синхронно повторювала мої слова бородачу та дублювала мені його репліки.

— Ви жива?! – уточнив я. Бородач засміявся.