28

        О пів на одинадцяту до мене увійшли Лілі та Сюзі. Ми разом пішли на заднє подвір’я. Саме тут ми мали перейти межу між дитинством та дорослим життям.

         Тут було дуже людно. Важко було когось знайти. Хіба що випускників було видно здалеку по їх ошатному вдяганню.

         Рой з Маргарет та охоронцями мали б вже бути тут, але у мене не залишилося часу шукати їх – прогудів сигнал для початку церемонії. Випускники та гості школи порозсідалися по своїх місцях. Зараз мала виступити директор, привітати нас зі здобуттям середньої освіти та вручити дипломи, після цього мала виступити я. Як тільки директор підійшла до трибуни мене охопив страх. Я ніколи не боялася публічних виступів, але зараз все було інакше. Я настільки хвилювалася, що мало не пропустила свого виходу. Все відбувалось наче уві сні. На щастя поруч зі мною сиділи подруги та Браян, вони відволікли мене від моїх внутрішніх переживань раніше, ніж я мала виходити. І ось, нарешті, місіс Ласард оголошує ученицю для проголошення промови: Крістін Брукс.

         Зірвався шквал овацій, разом з якими моє ім’я звучало якось особливе, не так, як зазвичай. Перш ніж почати я оглянула гостей школи. В першому ряді сиділи ті, кого я чекала. Рой уважно слідкував за моєю поведінкою, а в руках Джона був фотоапарат. Я посміхнулась, а Рой у відповідь підбадьоруюче кивнув мені головою. Зібравшись з духом я почала свою промову.

- Мене попросили виступити з промовою, хоча я провчилася тут зовсім небагато, — всього два роки. Мені щиро жаль, що я тут пробула так мало. За цей період школа не просто дала мені знання, вона – змінила моє світобачення. У школі я знайшла справжніх друзів та перше кохання, у школі я навчилася жити самостійно й бути незалежною. Ви знаєте я не вірила, що ми закінчуємо школу буквально до учорашнього дня. Лише тоді, коли був складений останній іспит, лише коли кожен випускник визначився з коледжем, я усвідомила, що школа прощається з нами. Але головне не це. Головне, що ми не прощаємося з нею. В нашій пам’яті назавжди поселяться спогади про час проведений тут, спогади один про одного. Сподіваюся, що сьогоднішній бал – лише зайвий раз доведе, що ми не просто випускний клас, а що ми друзі, які за будь-яких обставин пам’ятатимуть одне одного. На шляху до випускного ми отримували багато перемог та поразок. Сьогоднішній день – перемога, яку ми важкою працею здобули разом. І я вітаю нас з нею! - з останніми словами я зняла з голови шапочку випускника та підкинула її до гори.

- Ура-а-а!!!

         Десятки шапочок випускників злетіло вгору разом з моїми останніми словами. Випускники вітали один одного. Я задоволено зійшла зі сцени. Привітавши Лілі, Сюзі та інших однокласників я пішла до тих, хто сьогодні грав роль моїх батьків. В честь випускного мені подарували величезний букет квітів та золотий браслет, який я відразу ж одягнула. Джон зробив неймовірну кількість фотографій.

         Рой хотів відсвяткувати закінчення школи, але оскільки поблизу не було жодного ресторану ми задовольнились невеличким пікніком у лісі неподалік від школи. Нашому прикладу послідувало ще кілька сімей.

         Після кількох годин відпочинку я повернулася в школу, щоб підготуватися до вечірки. Джон вирішив, що не буде зайвим, якщо він цього вечора побуде неподалік від мене. Адже випускний вечір – це завжди велика кількість народу й мені може знадобитись його допомога. Я не відмовилася від допомоги.  Так навіть краще. Адже ми зможемо виїхати зі школи відразу після вечірки. В інакшому випадку мені довелось би чекати до завтра поки хтось із хлопців приїде по мене.

         Бредлі зайшовши по мене увечері був сильно здивований побачивши у своїй кімнаті незнайомця. Але я представивши Джона як свого кузена сказала, що він має зробити кілька фотознімків для мене. Ця відповідь задовольнила Бредлі й він із задоволенням сфотографувався разом зі мною.

         А потім ми пішли на подвір’я. Це була чи не єдина вечірка, яка відбувалася не в приміщені, а на задньому подвір’ї. Власне на ньому нам вранці вручали дипломи.

       Я ніколи раніше не була на випускних вечірках. Для мене все було цікаве та незвичне. Я дивувалася тому, як усе було прикрашене. Найбільше мені подобалися дерева. Поміж їхнього листя були заховані сотні лампочок. В темряві, коли листя було майже непомітне, ці лампочки по особливому вимальовували контури стовбурів.

         Ми з Браяном багато спілкувалися з однокласниками та тими, хто був на вечірці. Я не бачила Джона, але про його присутність говорили поодинокі спалахи фотоапарата.

         Музичний супровід у нас був різноманітний. Спочатку грала стереоустановка, а пізніше оркестр. Таке чергування надавало святу особливості. Близько до середини вечора, коли надворі все почало сутеніти, оркестр заграв вальс. Браян люб'язно запросив мене потанцювати. Я погодилася без роздумів, але юнак чомусь нервував. Я запитала його в чому справа, але він лише віджартувався, що ніколи раніше не танцював вальс публічно. Посеред танцю ми чомусь зупинились і позаду себе я почула до болю знайомий голос.

- Ти дозволиш?

- Звичайно! – Браян з усмішкою відступився, а переді мною постав Алекс.

         Я не вірила своїм очам. Радість та образа водночас нахлинули на мене.

- Браяне, ти так легко дозволиш незнайомцю потанцювати з твоєю дівчиною?

 - Для рідного брата – будь-яка послуга!

         Браян зник з моїх очей залишивши мене наодинці з Алексом. Я не вірила тому, що почула.