23

        … Два місяці я працювала над собою. Якщо бути точною, то кілька людей працювало над моїм іміджем та знаннями у сфері економіки та ведення бізнесу.

         Кожного дня зі мною займалися викладачі, яких найняв для мене Рой. А сам Рой, як мій власний адвокат, вводив мене в курс усіх справ Тома. Більшість із того, що він говорив для мене було незрозуміло. Однак, у мене був терплячий вчитель.

         Я досі не могла спати спокійно – убивці Тома все ще були на волі й моє життя було в небезпеці. Мені було заборонено спілкуватися телефоном інтернетом чи звичайною поштою. Однак я могла спокійно дивитися телевізор, у вільний час звичайно. А його у мене вже не так і багато.

         Чим менше часу залишалося до початку нового навчального року, тим частіше я думала про школу. В тому, що я зустрінусь з подругами на тиждень раніше, ніж розпочнеться навчання я була впевнена. А от щодо Алекса… Він закінчив школу і навряд чи з’явиться в ній знову. Я поїхала не попрощавшись та не давши йому своєї адреси. Однак я сподіваюся, що він залишив листа чи напише його на адресу школи. Це ж не заборонено врешті-решт!

- … нагадаємо, що містер Томас Бернулі був розстріляний два з половиною місяці тому.

         Ім’я Тома привернуло мою увагу до блакитного екрана. Ведучий новин говорив про події, які мені були невідомі. Архівне відео відтворювало події двомісячної давнини. Вперше за увесь цей час я побачила те, що сталось у день вбивства Тома. З-поза неприємних кадриків голос диктора повідомив довгоочікувану та приємну для мене новину:

- … злочинців заарештували сьогодні вранці. Наразі вони дають показання у поліції. Достеменно не відомо, чи це всі злочинці, чи на волі є ще хтось. Однак, як повідомляє наш інформатор, — за ними стоять серйозні люди. Схоже, що вбивство містера Бернулі було вигідне для його конкурентів. Правда це чи ні – покаже час…

         На моїх вустах заграла посмішка. Це була доволі приємна новина. Схоже, що я буду в безпеці вже зовсім скоро.

       Жаль я не можу зателефонувати до Роя, щоб запитати у нього як скоро я зможу вільно пересуватися. В цілях безпеки телефони були вимкнені. Однак Рой обіцяв заїхати увечері. Тож варто запастися терпінням та дочекатися його приїзду.

         На превеликий подив мені довелося чекати менше, ніж я гадала. Приблизно через дві години після виходу репортажу Рой з’явився в моєму будинку.

- Це правда?! – я вибігла до нього назустріч наче куля.

         В моєму голосі звучали надія і радість. Та Рой не поспішав відповідати. Натомість він зупинився й сердито поглянув на мене.

- Що? – знітившись запитала я.

- Схоже ви нічого не вивчили з уроків, які для вас проводилися. – розчаровано й незадоволено водночас промовив містер О’Конел. – Я так розумію Ви бачили репортаж в новинах?

         Я ствердно покивала головою. Схоже я почала розуміти до чого вів адвокат.

- Що ж, це злегка пояснює вашу поведінку. Та надалі раджу не забувати про діловий етикет: при будь-яких обставинах ввічливість понад усе. У Вашому віці важко навчитися приховувати емоції, та це необхідно.

- Ви схиляєте до того, що я накинулась на Вас із запитанням навіть не привітавшись?

- Так.

- Я гадала, що у нас з Вами не офіційна зустріч. – розчаровано протягнула я.

         Мені дійсно було жаль. Я прив’язалась до Роя. Він був не лише моїм адвокатом чи наставником. Для мене він був щось на зразок друга. Хм, я вкотре помилилася. А жаль… Та врешті-решт, справи важливіші за особисте життя, принаймі в цьому випадку.

- Ну що ж, — підбадьоруюче прошепотіла я, і вже голосніше звернулася до Роя.- Прошу вибачити мені за цю поведінку. Гадаю ви приїхали раніше домовленого часу у зв’язку з новинами у справі вбивства Тома?

         Роя здивувала моя поведінка. Це було аж надто очевидно. Б’юсь об заклад, що він не очікував від мене такого. В душі я посміхнулась, але зовні я залишалася такою ж спокійною. Що ж, якщо грати цю роль, то грати її потрібно до кінця.

- Гадаю, що вітальня не зовсім підходяще місце для розмови. Думаю нам краще перейти в кабінет.

- Відразу після Вас.

         Так, Рой не втрачає відчуття етикету в будь-якій ситуації. Схоже, це вже невіддільна частина його. Щоб не змушувати гостя довго я швидко повернулася й пішла у напрямі кабінету. Рой пішов за мною майже нечутною ходою. Мимоволі я посміхнулася. Це все виглядало так кумедно. Принаймі для мене. Гадаю, що Рой задоволений моєю поведінкою, а можливо й ні. Цікаво було б почути його думки…

         Увійшовши в кабінет я по-господарськи всілася за письмовий стіл. Рой обережно зачинивши двері присів на диван поставивши портфель біля себе.

 - Отож, щодо убивць Тома?

- Так, звичайно.

         Рой закинув ногу на ногу. Зазвичай він робив так, якщо розмова мала бути тривалою. Мені довелося кілька раз пересвідчитися в цьому. Цей черговий жест змусив мене зручніше сісти та налаштуватися уважно слухати. Це найважливіше. Адже одного разу я прослухавши ідеї Роя погодилася на практично постійні заняття з етики й ведення бізнесу. А я ж могла як мінімум полегшити навантаження… Та не це важливо. Важливо не повторяти свої помилки.