21

      Від несподіванки я сіла на ліжко. Хоч я й знала, що він не зовсім чесний громадянин, але вбивства не очікувала.

- Мені жаль.

      Мені й справді було жаль. Можливо том не заслужив такого ставлення, але мені було шкода Маргарет. У голосі Маргарет було стільки жалю й болі! Я пригадала її розповіді про Тома. Вона щиро любила його. У кімнаті запала тиша. Порушувати її я не хотіла заради Маргарет. Я розуміла її почуття. Я пам’ятала як переживала смерть батьків.

       Та не зважаючи на біль Маргарет я раділа. Я позбулася тирана, який насильно забрав мене з дому. Тирана, який позбавив мене єдиної рідної людини – Річарда.

         Незрозумілим було лише одне: навіщо мене забрали зі школи. Адже я могла спокійно закінчити навчання. Або ж, якщо я не можу більше навчатись у цій школі, потрібно було відвезти мене до Річарда. Жаль було Маргарет розпитувати в досить неприємний для неї час, однак на деякі питання я хотіла отримати відповідь негайно.

- Маргарет, тепер, коли Тома немає, я можу бути вільною?

- Гадаю, що не зовсім.

         Я розчаровано зітхнула.

- Тоді навіщо мене забрали зі школи?

- Про це тобі краще поговорити з містером Роєм О’Конелом.

- А це ще хто?

- Адвокат Тома. Він має приїхати завтра вранці. А зараз пробач, я піду. Доречі, я зовсім забула, Берта принесе тобі повечеряти.

- Дякую.

         Марта вийшла з кімнати зі звуками мого останнього слова. Я не запитувала у неї більше нічого. За кілька хвилин й справді з’явилася Берта з вечерею. Побачивши їжу я пригадала, що востаннє їла досить давно і зараз я дуже голодна. Та все ж перш ніж приступити до вечері я вирішила запитати дещо важливе.

- Берто?

         Дівчина трохи старша за мене виставивши їжу на стіл поспішала покинути кімнату. Моє питання зупинило її за крок до дверей.

- Коли похорони Тома?

- Вам не доведеться їх переживати. Його поховали сьогодні вранці.

- О!

         Берта вийшла тихо зачинивши за собою двері. Я з’їла кілька шматочків вечері й лягла на ліжку скотившись калачиком. Важко було повірити, що того, кого я ненавиділа більше не було. А ще кілька годин тому я хотіла йому виказати усе, що я думала про нього.

         З іншого боку мені було жаль Маргарет. Адже вона втратила близьку родину. Гадаю, що живучи багато років під одним дахом разом з Томом, вона прив’язалася до нього.

         І останнім, що потребувало уваги було те, що зі мною має поговорити адвокат. Раніше я ніколи не спілкувалася з людьми такої спеціальності. І зараз я не уявляю чого він хоче від мене.

         … Я проснулася від того, що хтось кричав. Мої очі широко відкрилися й водночас я піднялася з ліжка. Я важко дихала, мої груди швидко підіймалися й опускалися.  Поглянувши довкола я не побачила того, хто міг кричати. В кімнаті була лише я. Причому я лежала на нерозстеленому ліжку. Крізь засунені штори у кімнату просвічувалося сонячне світло. Схоже, що я заснула навіть не спробувавши залізти під ковдру.

         Страшенно боліла голова. Я сіла обхопивши її руками. По коридору було чути як хтось швидко наближається. Невідомий зупинився біля моїх дверей. Обережно відчиняючи двері у кімнату наполовину увійшов Бредлі. Його рука була схована за дверима. Здавалося, що він щось ховає від мене. Я все ще сонно протирала очі. Коли я знову поглянула в сторону охоронця, то він уже зачинив за собою двері й швидко пересікши усю кімнату заглядав за штори.

- Можна було хоча б постукати перш ніж увійти. – зауважила я.

- Тут був хтось? – різко запитав Бредлі не звертаючи уваги на моє зауваження.

- Ні. Принаймі поки я спала, то не замітила жодної особи.

         Бредлі сердито поглянув на мене. Я прикусила губу. Схоже моя спроба пожартувати не вдалася.

- Тоді чому ж ти кричала?

         Бредлі перестав перевіряти усі закутки моєї кімнати та зосередився на мені.

- Я?!

- Ми чітко чули твій голос.

         До мене дійшло від чийого крику я проснулася.

- Так. – важко зітхнувши визнала я.

- І?

- Мені наснився жахливий сон. Щоправда, важко пригадати що там було. Я просто знаю, що він неприємний.

         Схоже, що Бредлі зітхнув з певним полегшенням.

- Спускайся снідати.

         Заперечувати або запитувати що не будь було марно. Бредлі зник так само швидко, як і з'явився.

      Діватись було нікуди. Я направилася до сумки з моїми речами. Вона стояла обабіч дверей. Власне там її й залишив учора Джон. Хтось досить уважно збирав мої речі. Тут були найнеобхідніші речі та предмети гігієни. Не думаю, що Джон чи Бредлі зметикували що потрібне, а що ні. Підозрюю, що це була місіс Ласард.

       Переодягнувшись я спустилася у вітальню. Сніданок уже чекав на мене. Зручно вмостившись я почала повільно жувати й водночас уважно розглядатися навколо. З кухні доносилась тиха розмова Маргарет та Берти. Якщо я не помиляюсь, то Маргарет навчає покоївку готувати якусь страву.