20

      Я почала крутитися від того, що щось яскраво світить мені в обличчя. Очі було відкривати лінь і я просто затулила обличчя рукою. У двері почувся швидкий стукіт.

- Кому ж це не спиться?

        Питання було швидше риторичне, ніж адресоване Алексу. Хоча його коментар з цього приводу було цікаво почути. На диво мені ніхто не відповів. Навкруги мене була німа тишина, яку порушила чергова серія стукоту.

      Довелося підійматися. Злегка примружуючись я привідкрила очі. «О Боже!». Мої очі різко відкрилися від здивування. Виявляється в моє обличчя світило сонце. На дворі був день! Я оглянулася навкруги. Алекса не було у кімнаті. На підлозі, біля моїх ніг лежало одіяло. Очевидно я стягнула його коли підійматися. Штори на вікні розсунені й тому так яскраво на мене світило сонце…

         Стук-стук-стук

         Черговий стукіт повернув мене від роздумів до реальності. Я піднялася з ліжка, щоб відчинити. Та не встигла я й кроку ступити, як спіткнулася й мало не впала. Виявилося, що я заплуталася в одіялі, яким була накрита. Щоправда, не пригадую, щоби я накривалася ним. Напевно це зробив Алекс.

         Виплутавшись з одіяла я сердито відкинула його в сторону й попрямувала відчиняти двері. Зазвичай моїм першим гостем є Алекс. Тож, швидше за все це він. Посміхаючись я різко відкрила двері.

- О!

         Моя посмішка згасла. На порозі стояла Сюзі.

 - Привіт! – весело привіталася вона, однак після моєї реакції її вигляд став розчарованим. – Ти не рада мені?

- Ні, що ти! – заперечила я намагаючись виправити ситуацію. – Звичайно я рада бачити тебе. Просто я гадала, що це Алекс.

         Я повернулася в кімнату та присіла на ліжко. Сюзі закривши двері увійшла за мною.

- Тепер ясно. – трохи веселіше прокоментувала вона. – Я тебе розчарую, ти зможеш побачити його лише за ланчем.

         Я різко підняла на неї очі.

- Що сталося?!

         Куточки губ Сюзі потягнулися догори. Вона знущається з мене! Ще трохи й мене охопить злість.

- Сталося те, що ти проспала до полудня!

      Я недовірливо поглянула на подругу. Посмішка й досі сяяла на її обличчі. Я піднялася й швиденько розшукавши годинника поглянути на нього. Від несподіванки у мене відкрився рот, та я вчасно спохватилася й закрила його. На годиннику й справді була дванадцята година дня. Неймовірно, як довго я спала! Як я відразу не зрозуміла котра годинна. Адже у моє вікно сонце яскраво світить лише в цій порі. І Алекс… Чому він мене не розбудив.

         Сюзі нетерпляче чекала коли я прийду в себе тримаючи на по готові мій одяг.

- Між іншим, я будила тебе цілих п’ятнадцять хвилин! – ніби нагадуючи про свою присутність сказала Сюзі.

- Ого! – швидко одягаючись відповіла я. – І чому Алекс не розбудив мене? – тихо додала я.

- Алекс заходив і попросив дочекатися поки ти проснешся. Я чекала скільки могла, однак ще трохи й ми б запізнилися. Тому я розбудила тебе.

- Дякую! – гукнула я вибігаючи у ванну.

         Схоже Сюзі набагато проникливіша ніж я гадала.

     Швидко почистивши зуби та умившись я повернулась в кімнату. Сюзан уже чекала на мене тримаючи мій рюкзак.

- Ходімо!

      Хоч як швидко я не збиралася ми все ж таки прийшли останніми й з кілька хвилинним запізненням. Джаред відразу ж ввів нас в суть справи пробачаючи невеличке запізнення. Як виявилося ми мали підготувати спеціально до випускного вечора. Це мав бути своєрідний подарунок для випускників, тому Алекса «відігнали» від нашого столу якомога далі.

         Краєм ока я помітила, що він сидить разом з однокласниками й дивиться у нашу сторону. На його вустах грала посмішка. Я хотіла швидше підійти до нього. Однак Джаред завалив нас справами й до початку занять я не мала змоги поговорити з Алексом. Зрештою, такої змоги у мене й не було коли продзвенів дзвінок.: обговорення статей затягнулося до половини уроку.

       Коли я прийшла на біологію, то містер Мітчел уже перевірив домашнє завдання й почав пояснювати нову тему. На щастя він не став перериватися, щоб запитати у мене про домашнє завдання.

         Вдруге містера Мітчела перервали наприкінці уроку. Викладач від цього був не в захваті. І, здається, уже готовий був виляти свої емоції на того, хто увійде. Від виразу його обличчя я усміхнулася. Та усмішка зникла відразу ж як тільки я побачила того, хто увійшов – директор. Місіс Ласард доволі рідко дозволяла собі переривати навчальний процес. Спочатку вона та містер Мітчел про щось шепотілися за дверима. А потім вони увійшли й директор зосереджено оглянула клас. Коли її погляд зустрівся з моїм мені відразу стало не пособі. Задоволено кивнувши головою вона покликала мене.

- Крісті, можна тебе?

      Діватися було нікуди. Зібравши речі я вийшла з класу. За дверима мене чекав сюрприз. До того ж неприємний. Це був Джон – охоронець Тома.

- Щиро дякую місіс Ласард.

- Будь-ласка, Джоне. І… всього хорошого. Я маю йти.