18

       В житловий кампус ми поверталися ще повільніше, ніж йшли сюди. Відрізнялося лише те, що ми держалися за руки. І тепер я була дівчиною найкращого хлопця у школі – Алекса Макмаєра.

         Наступного дня, після того, як ми з Алексом почали зустрічатися я, як і обіцяла, зайшла до Лілі та Сюзі. Виявилося, що вони курсі того, що сталося напередодні.

- Крісті, де ти витаєш? – Сюзі торкнулася мого плеча. – Ти розумієш що зараз відбувається?

- Е-е-е, ну взагалі то так. Ми розмовляємо у вашій кімнаті. – я ніяково посміхнулася.

         Так, ситуація не з найприємніших. В той час, коли мої подруги намагаються поговорити зі мною, я нечемно захоплююся своїми думками.

 - Ти розумієш що сталося?

- Ні…

- Отож, бо й воно. – похитала головою Сюзі. – Крісті, ти не просто дівчина випускника, ти дівчина Алекса Макмаєра! – захоплено промовила дівчина.

      Я дивилася на неї круглими очима. Мені було незрозуміло до чого вона веде і я благально поглянула на Лілі. Вона, як завжди, пояснила про що говорить Сюзан.

 - Половина дівчат мріє про те, щоб зустрічатися з Алексом.

 - Він що, особливий, чи що? Я не розумію!

 - Схоже ти й справді не розумієш. – зітхнула Сюзі й присіла поруч зі мною. – Алекс – дуже симпатичний хлопець. До того ж він досить успішний. Він — президент шкільного парламенту!

 - До того ж — продовжила Лілі, — як тобі відомо, випускники здебільшого тримаються якомога далі від інших.

      Тепер мені стало зрозуміло, що подруги намагалися втовкмачити в мою голову. Я знала, що Алекс був щирий коли говорив про свої почуття. Однак я зовсім забула про те, як до наших стосунків можуть поставитися у школі. Я вже уявляла як поза нашими спинами будуть шептатися про те, що я з ним зустрічаюсь заради вигоди. Або щось на подобі цього.

- Ну ось, знову витає у хмарах… - почула я ображений голос Лілі поряд з собою.

         Я злегка трусонула головою наче після пробудження після сну й винувато поглянула на подруг.

- Пробачте. Просто я зосередилась на ваших словах. Ви праві. І я не знаю як з цим бути.

- Крісті, люба, зрозумій, ми хочемо допомогти.

- Я знаю, але…

- Ніяких «але». – заперечила Сюзан. – Тобі подобається Алекс?

         Легкий рум’янець залив мою щоку.

- Так.

- Тоді в чому проблема? Ви разом, ви подобаєтесь одне одному, краще й бути не може! Не звертай уваги на те, що говоритимуть. Це всього лише студенти, які заздрять вам. Не втрать своє щастя.

- Дякую вам! – я подивилася з вдячністю на своїх подруг. – Ви – справжні подруги!

         Ми з дівчатами ще погомоніли трохи. Я показала їм фотографії зроблені на вечірці. Деякі з них вони хотіли взяти собі. Однак я попросила, щоб фотографії залишились у мене, в моєму альбомі. Я не знала як довго приємні події відбуватимуться в моєму житті. Тому я хотіла зберегти якомога більше приємних спогадів. Звісно ж подруги погодилися. Здається вони любили мене більше ніж я здогадувалася. Взамін на це я пообіцяла найближчим часом дістати копії тих фотографій які вони хотіли. Здається всі були задоволені.

         З того часу як ми з Алексом почали зустрічатися минуло кілька місяців. Якщо бути точною — три. З цього часу багато змінилося. А насамперед змінилася я.

         Як одного разу зауважив Алекс, я нарешті почала сміятися. Звісно ж моя міміка працювала й раніше. Однак, зараз посміхалися ще й мої очі.

         Алекс намагався бути зі мною якомога довше. Він, як і я, навчався у вечірню зміну. Завдяки цьому у нас було багато часу, щоб присвятити себе одне одному. Його повноваження дозволяли йому знаходитись в моєму житловому комплексі так довго як він бажав. Він використовував це положення максимально. Алекс намагався проводити зі мною максимум часу, але так, щоб не ставити мене в незручне становище. Вранці він з'являвся як тільки я приймала душ, а у вечері йшов за годину до мого сну. Це було галантно з його боку.

         Дуже часто Алекс допомагав мені з домашніми завданнями. Він був чудовим партнером з танців. Тому мені стало лекше наздогнати однокласників з цього курсу. Особливо весело було спостерігати за тим, як він пояснював мені ту чи іншу тему, яку я пропустила через змагання. Я щосили намагалася вникнути в суть того, що він говорив. Однак сама його присутність змушувала забути про все на світі. З усім тим я підтягнулася в навчання. І багато хто вважав це заслугою звязків Алекса, а не моїх старань. Я намагалася не звертати уваги на ці плітки, як і радили мені подруги.

         Під час занять Алекс проводив та зустрічав мене біля аудиторій. А опісля ми разом ішли на тренування. Коли нашу команду ставили грати проти команди юнаків він завжди намагався допомагати мені, хоча б порадами. Звичайно ж, я не одна була не в захваті від його поведінки. Однак на мої протести він лише посміхався й зрідка цілував. Від цього мені ставало ще більш незручно й моє обличчя заливалося рум’янцем. Спочатку гравці на це реагували досить голосно, та згодом переставали звертати увагу.