15

- Когось шукаєш? – зауважила Лілі.

         Я кивнула головою.

- Мені потрібно поговорити з Майклом.

- А, розумію. Зараз заберуть стільці й тут буде вільніше, тож буде краще видно студентів.

- Напевно ти маєш рацію. – погодилася я.

- Хто організовує свято? – запиталася я спостерігаючи як юнаки виносять стільці із залу.

- Випускники разом із викладачами. – не обертаючись до мене відповіла Лілі. Вона явно виглядала когось із натовпу.

- Ти на когось чекаєш? – запитала я.

- З чого ти взяла? – Лілі поглянула на мене.

- Просто ти так уважно вдивляєшся в натовп.

     Сюз, яка досі мовчазно спостерігала за нашим діалогом, пирснула від сміху. Тепер ми з Лілі поглянули й вона стримала себе.

- Бачили б ви які у вас зосереджені обличчя. Наскільки я розумію, Крісті хоче поговорити з Майклом, ну, а ти Лілі?

- Добре, здаюсь. Я чекаю на Марка.  – і у відповідь на запитливий погляд Сюзі додала. - Це він мій сьогоднішній кавалер.

- А-а-а. – розуміючи протягнула Сюзі.

- Він випускник? – обережно запитала я

- Ні, ми разом ходимо на літературу, а ще він мій партнер по танцях.

- Ви напевно будете королями танцполу.

    Лілі зашарілася й відвернулася даючи зрозуміти що не бажає продовжувати розмову.

- Вони недавно зустрічаються – шепнула мені Сюз.

    Водночас Лілі радісно помахала комусь рукою. Я поглянула в туди, куди вона дивилася. В нашу сторону йшов високий брюнет.

- Це він – запитала я в Сюзі, але вона лише пожала плечима.

- Привіт!

       Юнак був уже біля нас, і сумнівів не залишалося – це був Марк.

- Танці зараз почнуться. Ходімо? – промовив він до Лілі, майже не звертаючи увагу на нас.

- Спочатку познайомся з моїми подругами. – зупинила його Лілі, — це Сюз та Крісті.

- Привіт – одночасно промовили ми з Сюзі переглядаючись. 

- Приємно познайомитись, — нарешті звернув увагу на нас юнак., - Ти ж знаменитість останньої баскетбольної гри? – звернувся він до мене.

- Ну, не зовсім знаменитість – зашарілася я – Гру виграла команда.

- Я був там. Повір мені, не кожен закине очко коли його збивають з ніг. – посміхнувся він.

- Дякую – тільки й змогла відповісти я, розуміючи, що він бачив не лише мій кидок, а й суперечку яку влаштували Майк та Алекс.

         Лілі уважно подивилася на мене і розуміючи про що я думаю, дуже вчасно втрутилася

- То що, ходімо?

         Заперечень не було й ми дружно пішли у зал. При вході стояв Майкл, однак я помітила його лише тоді, коли він мене зупинив.

- Ти хотіла поговорити?

- Я наздожену вас. – шепнула я Сюзі й підійшла до нього.

- Будемо тут говорити чи відійдемо?

- Гадаю буде краще якщо ми відійдемо.

    Ми дійшли до дверей якими зазвичай входили в спортивний комплекс. Сьогодні вони були зачинені й мінімально освітлені – чудове місце для розмови.

- Що ти хотіла? – сухо запитав Майкл зупинившись й вдивляючись у двері.

- Я хотіла попросити вибачення за те, що назвала тебе Алексом. Я не зовсім уважна й не помічала твого ставлення. Мені справді жаль. А тоді мені випадково здалось, що це він…

- Чому?…

- Ну напевно тому, що я бачила його перед тим як зомліти…

- Я не про це. Чому ти не помічала того, що ти подобаєшся мені?

- Це важко пояснити. Та для мене ти завжди був і будеш другом…

- Другом?! Ти гадаєш, що я буду просто другом в той час, коли ти сохнутимеш за іншим? Ти ж не просто так назвала мене Алексом, так? Він подобається тобі?

         Майкл вже не просто говорив, він починав кричати на мене. Я стояла мовчки, тому що не знала, як реагувати на його слова. Однак на останнє питання в мене знайшлася відповідь.

- Це не має значення…

- Можливо для тебе й немає, але для мене є. Невже ти не розумієш, що він ніколи не зверне увагу на тебе.

- У нас не така й велика різниця у віці. – мої очі наповнилися слізьми, а голос починав тремтіти, однак я нічого не могла вдіяти з собою

- Хай так. Та невже тобі не втямки, що менше ніж за пів року він покине цю школу, а заодно й тебе!... – Майкл переставав контролювати себе і я вже думала, що він не стримається, однак його стримали міцні руки.

         Це був Марк. За мить підійшов Джаред. Ззаду мене обняли Лілі й Сюзі.

- Тебе довго не було й ми почали хвилюватися.

- Здається ми вчасно встигли.