14

        Коли я проснулася вранці, то найпершим що я відчула було те, що мене вже практично нічого не болить. Це тішило, адже я спокійно могла йти на вечірку.

         З занять мене звільнили, тож цей день я могла присвятити собі. Близько одинадцятої години дня у двері хтось тихенько постукав.

- Можна? – Сюзі привідкрила двері й заглянула в кімнату.

- Звичайно, проходь. – зраділа я.

 - Я бачу, ти вже краще себе почуваєш. – зайшла вона посміхаючись. Її руки були заховані за спиною.

- Що ти ховаєш?

- Це сюрприз, для тебе. На! – простягнула вона мені коробку.

- Дякую. – зніяковіло відповіла я беручи коробку.  – Що тут? – наче надіючись, вгадати що це, я потрясла нею, однак ніякого звуку не було. Я поглянула на Сюзан. Вона стояла й самозадоволено дивилася на мене чекаючи, поки я відкрию подарунок.

- Вав! – тільки й спромоглася видушити з себе я.

         В коробці лежали вишукані срібні босоніжки.

- Приміряй!

- А можна?

- Звичайно! Це ж для тебе.

         Я витягнула взуття з коробки й взулася. Вони були мого розміру й чудово сиділи на ногах.

- Ти ба, — здивувалася Сюзан, — як на тебе шиті!

- Де ти їх взяла?

- Це мої, я їх нещодавно купила, навіть не одягала.

- Тоді нащо вони мені? Краще сама їх одягни! – я почала швиденько знімати взуття, однак Сюзі спинила мене.

 - Не знімай. Вони тобі пасують. Знаєш чому я їх не одягала?

         Я заперечно похитала головою.

- Вони тиснуть мене. Я помітила, що в нас розмір взуття схожий, от і вирішила, що вони підійдуть тобі. Як бачиш, я не помилилася. А знаєш що, я тобі їх дарую!

- Дякую, Сюзі, але я не можу прийняти їх. Це дорогий подарунок. Ні!

 - Крісті, відмова не приймається. Інакше я ображусь. Тим паче, що я все одно їх не взую.

- Ну, гаразд. – врешті погодилася я й з вдячністю обняла Сюзі.

- Так, все. Я піду. У мене все-таки заняття. – посміхнулась вона. – О пів на сьому я та Лілі зайдемо за тобою! – додала вона на прощання.

- Бувай!- змахнула я рукою й сіла на ліжко. Ще раз поглянувши на босоніжки я зняла їх та акуратно поставила біля ліжка.

         На годиннику було дванадцять тридцять. До вечірки залишалося шість годин – достатньо часу аби непоспішно зібратись. Спочатку я цілу годину приймала ванну. Потім так само неспішно висушила волосся феном.

         Зрештою черга дійшла до сукні. Вона й досі лежала в подарунковій коробці Річарда. З неї я дістала лише фото батьків. Коробку з усім її вмістом я заховала в шафу. Тепер прийшов час дістати її.

         Моє серце охопила тривога. Ще ніколи з таким відчуттям я не відкривала цю шафу. Взявши коробку в руки я глибоко вдихнула й намагалася не згадувати того, як вона потрапила до мене. Тремтячими руками я поставила коробку на ліжко й кілька хвилин уважно дивилася на неї.

- Все, годі! Пора взяти себе в руки. – я підбадьорила сама себе й різко відкрила коробку. Зрештою треба навчитися жити з тим, що сталося.

         Все-таки добре, що Річард подарував мені саме це. Інакше я не змогла б піти на сьогоднішню вечірку. Тут було все необхідне: косметика, прикраси та сукня. У мене було все для того, щоб піти на вечірку. Залишалося лише одягнутися й дочекатися подруг.

         … Дівчата на диво були пунктуальними. Рівно о вісімнадцятій тридцять я почула стукіт у двері.

 - Можна! – добре, що я здогадалася відімкнути двері, а то їм довелось би чекати поки я взуюся.

- Привіт! Ти готова?

         Я підняла олову. Подруги були одягнені в прекрасні вечірні сукні й мені на хвилину здалося, що моя сукня недостатньо красива. Однак, здається, Сюзі думала інакше:

- Вав! Де ти взяла цю сукню? – захоплено запитала вона.

         Я здивовано глянула на себе. На мій погляд, це було звичайна сукня, простого покрою.

- Оце?! В минулому житті подарували.

- Ти маєш чудовий вигляд. – додала Лілі, — Ти готова?

- Зараз, залишилося надягнути прикраси.

         Це були мамині прикраси і я залишила їх наостанок. Я боялася, що пошкоджу чи загублю їх, тому до останнього моменту вагалася чи варто їх одягати.

- Все! Я готова. Ходімо.

         Вечірка мала відбуватися в одному із залів спортивного комплексу. Ми йшли по досі невідомим мені коридорам. За словами Лілі цей шлях до спортивного комплексу відкривається в кількох випадках. Він слугує аварійним виходом при пожежах і шляхом під час вечірок взимку. Оскільки для вечірньої сукні потрібно одягати туфлі чи босоніжки, то йти по снігу кількасот метрів не дуже приємно. На місці перезуватися незручно. Тому ми увійдемо через приміщення оранжереї. Від неї до житлового корпусу мінімальна відстань, тож холод терпіти доведеться недовго.