10

      До початку навчання я практично постійно була з Лілі та Сюзан. Вони розповідали мені про школу, студентів, викладачів, а також про події різного роду. Наприклад я дізналася, що тут бувають вечірки не тільки з нагоди випускного, а й на день святого Валентина, Новий Рік та інші. Щоправда, на деяких є вікові обмеження, зокрема новорічний вечір лише для випускників, а от на день святого Валентина – кожен учень середньої школи та старших класів може прийти...

      …Мій перший навчальний день був доволі напруженим. Як завжди я проснулася о сьомій ранку. Було досить незвично вчитися після обіду. Час тягнувся невимовно довго. Єдиним порятунком була зустріч журналістів о першій годині дня в їдальні. Я була там о дванадцятій тридцять.

       Одягнувши досить незвичну для себе форму я сіла на тому ж місці, що сиділа кілька днів тому. Повз мене проходили студенти. Хтось ішов усміхаючись, хтось здивовано розглядав мене, аж ніяково ставало. Я з нетерпінням чекала на подруг. Переді мною стояв ланч, який їсти в самоті у мене не було бажання. За п’ятнадцять хвилин з’явилися Лілі та Сюзі.

- Привіт. Нарешті! – полегшено промовила я.

- Привіт. А ти чому не їси?

- А, ланч, — я поглянула на нього й узяла в руки содову – Мені було ніяково їсти самій. Усі так дивляться на мене наче я з іншої планети.

      Дівчата пирснули зі сміху.

- Що смішного? – я майже розізлилася.

- Ти справді не розумієш? – запитала Сюзі

      Я заперечливо похитала головою.

- Ти сиділа сама в центрі їдальні, так чи інакше на тебе б дивилися. – пояснила Сюзі.

- І не забувай ти новенька посеред року, таке рідко трапляється. – додала Лілі – Окрім того, ти сидиш за столом журналістів, це також привертає увагу.

- Це має важливе значення?

- Ну ми ж не просто члени журналістського гуртка, ми — колегія шкільної газети. Саме ми першими дізнаємося новини, якими б вони не були, а тоді вже повідомляємо інших. Нам заздрять, однак мало хто потрапляє в наші лави. Ми наче клан, в який потрапити може не кожен. – додала Лілі.

      Я слухала з завороженням і тривогою:

- А як же я потрапила в газету, адже ви навіть не знаєте чи умію я писати?

- Ти забула, ми про все дізнаємося першими. Ти ж здала анкету до нашого приїзду. Джаред разом з Алексом переглядає особові справи усіх, хто кожного семестру записується в наш гурток й обирає або не обирає людину в газету. Тобі пощастило.

- Тепер зрозуміло чому усі журналісти не дуже здивувались моїй появі, вони знали про мій прихід. А як же ці всі питання? – я не могла розібратися з поданою мені інформацією

- Це був лише тест, який ти проходять усі, хто потрапляє до нас. – відповіла Сюзі жуючи бутерброд.

- А наша дружба, це теж тест? – я була готова розплакатися в будь-який момент. Невже знову ігри в моєму житті?

- Ні, що ти! Ми справді подруги. – вигукнула Люсі – тест, це лише пряме питання Джареда й переносимість на байдужість до тебе. Зазвичай новенькі коли приходять, то відразу починають говорити чи запитувати про щось. Так вони не лише заважають працювати, а й проявляють неготовність працювати з нами. Адже уміння слухати для журналіста таке ж важливе, як і уміння говорити. Ти витримала тест бездоганно.

     Я була шокована від цієї інформації. Рука сама потягнулася до булочки і я почала «заїдати» стрес сама цього не розуміючи. Зі ступору мене вивів абсолютно чужий голос:

- Привіт! Смачного!

      Від несподіванки я закашлялася. Чиясь рука поплескала мене по плечу й мені стало легше.

- Дякую – відповіла проковтнувши.

- Завжди будь-ласка. – відповів Джек сідаючи за стіл. – Тебе зараз варто сфотографувати, такий вигляд наче з місяця прилетіла.

       Лілі штурхнула його під ребро й прискіпливо подивилася на нього

- Та я ж жартую!

- Все гаразд, Лілі, дякую.

      На годиннику, що висів над виходом пробило першу, й наш стіл поволі заповнювався. Сьогодні усі активніше реагували на мене й мені відлягло від душі. Значить я все-таки варта чогось.

- Що ж, — розпочав Джаред, — починаємо підготовку нового випуску. Для кожного є підготовлена тема, прошу – він кожному подав складений вдвоє аркуш паперу. Останній день подачі матеріалів у четвер, тож завтра зустрічаємось з підготовленим матеріалом.

       Я хотіла подивитися, однак Джаред зупинив мене:

- Подивишся потім, зараз обідаємо та розходимось кожен у своїх справах, такі правила.

       Я поглянула на годинник, до початку занять залишалося пів години. Я швиденько допила содову й разом з Сюзі пішла до виходу. Вже виходячи я зауважила, що з-за нашого столу більше ніхто не вставав.

- А хіба іншим не потрібно йти на заняття? – здивовано запитала я

- Ні, навчатися після обіду пощастило лише нам з тобою. Ти на який предмет ідеш?

- На англійську, а ти?

- У мене математика. Побачимось пізніше.