8

      … У неділю з самого ранку я чекала напливу учнів. Та вони не з’явилися ні в неділю, ні в понеділок. І лише у вівторок увечері з’явилося близько десяти осіб. А через кілька годин до мене хтось постукав у двері.

- Увійдіть.

       Двері відкрилися і в кімнату увійшло дві дівчини.

- Привіт. Можна увійти?

- Привіт! Так, звісно. Сідайте м-м-м, – я оглянулася по кімнаті шукаючи зручне місце для них, — Загалом сідайте де вам зручно, — врешті промовила я.

      Дівчата присіли на іншому ліжку так, щоб добре бачити мене. Вони були приблизно мого віку. Обидві середнього зросту, худенькі, але не занадто. Та, що увійшла в кімнату першою була дещо спортивної статури. У неї було пряме, середньої довжини русяве волосся, великі зелені очі й трішки задертий догори ніс. В іншої дівчини волосся заплетене у косу було рижуватого відтінку, карі очі та злегка гострувате підборіддя.

- Ти ж новенька, правда? – почала шатенка з них, інша штовхнула її ліктем.

- Ні-ні, все гаразд. – звернулася я до русоволосої дівчини. – Я й справді новенька.

- Я Лілі, а це Сюзан, друзі називають її Сюзі. – представила їх обох шатенка, ми живемо разом, у сусідній кімнаті.

- Я Крісті, приємно познайомитись. – якомога приємніше відповіла я, хоча мені справді було приємно познайомитися з ними.

- У нас рідко новенькі з’являються посеред року. Тож, ти пробач, якщо наша цікавість виглядає надто нав’язливо.

- Та що ви! У мене тут немає ні знайомих, ні друзів. - якось більш пригнічено, ніж очікувала, відповіла я.

- То це легко виправити! Ми, завжди раді новим знайомствам! І від такої симпатичної подруги не відмовимось. - щиро посміхнулась Лілі. А я знітилась від цього прояву щирості та доброти. Не очікувала такого ставлення в такій школі. Мені здавалось, що всі тут задиратись будуть. А тут виходить навпаки. 

- Тож, подруги? – невпевнено запитала мене Сюзі розглядаючи моє збентежене обличчя.

- Так, звичайно!  - щиро відповіла я.

      Завести подруг відразу по приїзду було неочікувано та приємно. Так моя адаптація пройде легше. Буде з ким проводити вільний час після занять. В самотності я навряд чи довго могла б протриматись.

- Ти вже обрала гуртки, які будеш відвідувати? – поцікавилася Лілі.

- Так, ще в перший день свого приїзду.

- А коли ти приїхала?

- За два дні до Різдва.

- Тобто усе Різдво ти була тут, а не вдома? – здивовано переглянулися подруги.

-Так… Та давайте не будемо про це. - про те, чому я була тут, а не вдома розповідати я не хотіла. Та й не була певна, що це безпечно. Хто-зна. А раптом тут є якісь нишпорки та доведуть це Тому. Мало що він влаштувати може.

- Добре, як скажеш. То які гуртки ти обрала? – знову поцікавилася Лілі швидко переводячи тему. Я з вдячністю подивилася на неї.

- Ну, я обрала спортивну секцію та журналістику.

      На обличчях дівчат засяяли радісні посмішки.

- Тож ми будемо бачитися не лише під час уроків, але й на гуртках. – прощебетала Лілі. Вона говорила доволі швидко й важко було відразу зрозуміти що вона має на увазі. Можливо, коли пройде час я звикну, тому що Сюзі чудово розуміла про що йде річ. А коли побачила мій збентежений вигляд поспішила пояснити про що говорила Лілі.

- Розумієш, я та Лілі теж ходимо на гурток журналістики. Окрім того, вона займається в спортивній секції, тож ви частіше будете бачитись.

- Зрозуміло. – так, тепер справді стала зрозуміліша реакція Лілі. – А в якому класі ви навчаєтеся? – це було не менш важливе питання для мене.

- Я в одинадцятому-А, а Сюзі в одинадцятому-С – вже повільніше повідомила Лілі. Вона напевно здогадалася, що мені важко зрозуміти її. – А ти в якому?

- А я ще не знаю. – невпевнено відповіла я. Подруги переглянулися.

- А хіба тобі не давали навчальний план?

- Давали – невпевнено відповіла я, — та я не помітила нічого такого.

- І на титулці нічого не помітила?

- Я ніколи не читаю титулки, пропускаю їх. – в цей момент я зрозуміла, титулки варто читати.

- Переглянь уважно.

      Я вже хотіла піднятися за папкою, однак подруги вже піднялися.

- Не шукай, поглянеш пізніше. Ми вже підемо.

- Так рано? – я була злегка розчарована, невже я видала себе?

- Ти не забула, ми приїхали кілька годин тому, а вже доволі пізно. 

- А, так, звісно – я ударила себе рукою по голові. Вам потрібно відпочити, а я затримую.

- Ти не вина, нам самим цікаво дізнатись про тебе більше.

- Надобраніч, — промовила я зачиняючи за ними двері.

- Бувай, Крісті.

      Я кивнула головою й остаточно зачинила за ними двері. Що ж, у мене тут є подруги, це вже добре. Замикаючи двері на ключ я пригадала, що маю поглянути в який клас мене записали.