Глава 5

Оля знову репетирувала перед дзеркалом, коли з-за спини виповз темний силует.

— Ха, бачу, ти не здаєшся… — хрипло засміявся він. — Хе-хе…

— Що тобі треба?

— Допомогти, якщо хочеш стати як вона. Зверни увагу на Антона — він же точнісінько як її хлопець… хе-хе.

Олю наче осяяло.

— Точно…

На вихідних вона запросила Антона на прогулянку.

Вони йшли осіннім парком, коли назустріч показалися Ігор і Каріна.

Побачивши Олю, Ігор завмер — він очікував чого завгодно, але не цього.

Вона змінилася до невпізнання — навіть зачіска й погляд стали іншими.

— Олю?.. Це ти? — видихнув він. — Боже, як ти змінилася!

— Привіт, Ігорю! — усміхнулася вона.

Вони розговорилися.

— Не очікував, що ти так змінишся. Як справи в театрі?

— Все просто чудово. Я вже грала в навчальних виставах і навіть знялася у двох короткометражках!

— Ого, молодець! Видно, що знайшла себе.

— Нам пора, — тихо сказала Оля, беручи Антона за руку.

Ігор дивився їм услід, відчуваючи, що вона бреше.

Він не знав, кому — собі, йому, світові — але за її усмішкою стояло щось не те.

Наступного дня після тієї зустрічі Ігор довго думав, кого ж вона йому нагадує!!!

Він розумів, що з нею щось сталося — ще тоді, коли побачив, як вона запостила ту дивну картинку і купила ту безглузду сумку. Але що саме?..

Було відчуття, що вона грає, але кого???

Та й сам пост і видалення блогу — це були не ті вчинки, на які справжня Ольга колись би зважилася!!!

Він зайшов на її інстаграм — сторінка пестріла яскравими барвами й соковитими кольоровими фото!

І раптом він побачив ту саму сумку з принтом! Придивившись, Ігор помітив — це постер фільму!

Знайшовши інформацію про фільм і акторку, він усе зрозумів — вона просто вирішила не наслідувати, а стати Іриною Пароніною!!!

Але навіщо?!

Він вирішив призначити Олі зустріч і поговорити.

Наступного дня вони зустрілися в кафе.

— Привіт, радий тебе бачити знову!

— Привіт, я теж! Тільки давай недовго, бо мені ще треба дотиснути роль!

Тобто — відрепетирувати, щоб краще зіграти!

— Гаразд. Я покликав тебе, щоб поговорити.

— Оль, я не знаю, що з тобою коїться, але ж бачу!!!

Те, що ти робиш… мені це зовсім не подобається!!!

— А що саме тобі не подобається? — обурено запитала дівчина.

— Ну ось — то ти кажеш, що граєш, то знімаєшся… Для чого?

Навіщо брехати — не тільки мені, а й самій собі???

— Що?? Я брешу? Ігорю, ти з глузду з’їхав??? Ааа, ти просто мені заздриш, бо я можу стати популярною актрисою!?

— Та що ти! Ні! Навпаки, я тільки радий би! Але навіщо тобі прикидатися тим, ким ти не є???

Я ж бачу — спочатку ти видалила блог, де було стільки підписників!!!

Потім ці безглузді фото, та музика, яку ти сама ненавиділа…

Все лише для того, щоб бути схожою на неї, бо вона краща й гарніша за тебе?!

— Замовкни!!!

— Що? Олю, але подумай — це ж страшно, коли людина втрачає себе!!!

Подумай сама — що краще: прожити життя на своєму місці, бути розробницею ігор, але залишитися собою,

чи бігти за недосяжним ідеалом?!

Навіть якщо ти хочеш вступити до театрального, ти могла б стати чудовим режисером фільмів жахів…!!

Де та Оля, що любила гуляти по закинутих місцях, що обожнювала готику й усе, що з нею пов’язано?!

Я не буду тебе зупиняти, але пам’ятай: приміряючи чуже життя, ти ризикуєш не повернутися назад…!!!

— Ти закінчив? — нервово спитала Оля.

— Тоді я піду. Дякую велике за твою заздрість!!!

— Оль, почекай…

Але Оля його не слухала. Вийшовши на вулицю, вона завела мопед і поїхала.

А Ігор стояв і не знав, як їй допомогти.