Глава 4

Час ішов, і Оля вступила до театрального, навіть на стипендію! Але все пішло не зовсім так, як очікувалося!

— Ні, ні!!! Ольго, не так, ну що ви робите!?

Ваш персонаж не може так чинити, бо…

І знову критика від викладача акторської майстерності!

Кожен день одне й те саме… Може, вона помилилася? Може, не потрібно було цього робити!!

Кидати програмування…

Навіщо? Для чого!? — думала дівчина, йдучи з пар…

Думки крутилися в голові!

Вона підійшла до свого мопеда і вже хотіла поїхати додому, як раптом до неї підбіг Антон!!

Її одногрупник, який теж їздив на мопеді!!

— Ей,  зачекай, може разом поїдемо!?

Або заїдемо по дорозі в кафе!? Я дуже голодний, як ти на це дивишся?

— Та, звісно, можна!!

Приїхавши в кафе і замовивши їжу, вони заговорили!

— Мені сподобалося, як ти грала, серйозно, я думаю, у тебе ще все вийде!!

А викладач — він і на мене так кричить постійно!!

— Антоне, як ти дійшов висновку, що хочеш стати актором?

— О, чудове запитання!!

Мене на це наштовхнула мамина знайома, до речі, вона сама актриса!!!

— Хм, цікаво, яка актриса!?

— Ірина Пароніна!!!

Вона круто грає і взяла мене під своє, так би мовити, крило!!

Мій наставник і вчитель!!!

А ще всі кажуть, що я чимось схожий на її хлопця! — засміявся він.

— До речі,  про мотоклуб, не хочеш приєднатися!?

Оля дивилася на нього і згадала про фото Ірини та її молодого чоловіка, і о жах, вони реально були схожі!!

Мотоклуб звучав як квиток до неї!! Все складається, наче у фільмі — Всесвіт її веде!!!

Звісно, вона погодилася!! І того ж дня зареєструвалася разом з Антоном на суботній мотопробіг!!

Додому вона їхала і розуміла: ось воно, ще трохи — і все здійсниться!

Коли дівчина черговий раз репетирувала роль, вона раптом знову побачила темний силует…

І ту саму кістляву руку.

— Ну, непогано виходить, правда?

— Знову ти?.. — обернулася Оля, вражена жахом.

— Хе-хе… знову я.

Як у тебе все цікаво виходить, я вражений! Було багато людей до тебе… але ти…

Не думаєш, що вже майже перевтілилася в неї?

Може, ти й справді хочеш надягнути її життя, як чужий костюм? Подивись — навіть Антон схожий на її хлопця!

— Хе-хе… що ж, удачі. Я спостерігатиму далі. Але пам’ятай: одна помилка — і все розлетиться, мов уламок розбитого сну, коли дзвонить будильник.

Що ти зробиш тоді? Зайдеш так далеко?..

— ЗАТКНИСЯ!!! — крикнула Оля від злості.

— Добре… але пам’ятай, ми тут. І нікуди не підемо.

Наступного дня вона поїхала на мотопробіг. Але, приїхавши туди, застигла від здивування.

Там була вона — висока дівчина зі своїм хлопцем. А поруч стояв Антон, що жваво розмовляв із ними, навіть не помітивши Олю.

Коли колона рушила, Оля почала відставати — нервувала, руки тремтіли, а їзда була далека від ідеалу. Її двічі підрізали, і лише згодом вона наздогнала Антона.

— Ей, привіт! Ми куди їдемо? — вигукнула вона, намагаючись перекричати рев моторів.

— Привіт! Радий бачити! Їдемо на площу, а далі — хто куди!

— І все? Просто доїхати з точки А в точку Б? — здивувалася Оля.

— Ну так, а що? Просто мало бути ще одне місце, але Ірина ж очолює клуб, а в неї сьогодні зйомки. Тож отак… Сам засмучений.

— До речі, я їду на зйомки разом із нею, — додав він. — Буду на мопеді в одній сцені, везтиму оператора. Може, поїдеш із нами?

Від цих слів у неї всередині все перевернулося. Але щось змусило її відповісти:

— Ні.

Після мотопробігу вона повернулася до залу й почала репетирувати ще запекліше.

Перед дзеркалом дівчина дивилася на своє відображення й прошепотіла:

— Все одно я стану кращою. Я зможу.