Глава 3

Увечері, повернувшись додому, вона вперше за довгий час відчула тишу.

Вперше її втомлена, змучена душа змогла знайти спокій. Вона подорослішала.

Більше не дівчинка-гот — тепер вона жінка.

За кілька днів до них завітала мамина сестра, Алевтина. Висока, струнка, завжди в норковій шубі й з ідеальною високою зачіскою. Навіть узимку — у сукні до щиколоток і в прикрасах. Коли вона виходила зі свого білого джипа, перше враження було одне: богиня. Впевнена, успішна, з трьома бізнесами.

За вечерею Алевтина поглянула на Олю з легким подивом:

— Вирішила змінити образ? У тебе депресія?

Оля усміхнулася:

— Ні, просто захотілося змін. Надоїло все похмуре.

— Отже, і свій акаунт видалила? Я не бачу твоїх дописів.

— Не видалила, просто переробила.

— І музику, виходить, більше не слухаєш? Шкода… Я якраз узяла три квитки на концерт “Короля Темряви”.

У Олі серце підскочило. Адже це була її улюблена група! Вона мріяла про такий момент — побувати на їхньому концерті, вдихнути те повітря, почути ту музику наживо.

Але всередині холодний голос прошепотів:

«І кому тепер потрібен цей Король… Ми ж тепер слухаємо інді-рок, так?»

Мама втрутилася:

— Алевтино, це дуже мило, але Оля тепер інша. Вона викинула всі свої куртки, диски… і забрала документи. Йде вчитися на актрису.

— Що?! — Алевтина навіть підвелася. — Але ж ти завжди мріяла створювати ігри! Ми разом придумували сюжет для твоєї першої!

Поки жінки обговорювали її, Оля пішла до кімнати.

Там було тихо. Надто тихо.

Їй стало страшно — від цієї нової, ніби чужої тиші.

А наступного вечора, коли мама з тіткою пішли на концерт, у неї почалася істерика.

Їй було огидно від самої себе, наче вона поїдала власну душу.

І раптом — сповіщення.

Вона глянула на екран.

І ледве не впустила телефон.

На фото її улюблена актриса сиділа поруч із солістом гурту, усміхалася і тримала в руках автограф.

— Дуже-дуже цікаво…!

Правда!?

— Хто тут? — від страху в Олі серце пішло в п’яти!

— Я завжди був тут!

Ну що, тепер уже не так весело, га?

Подивись — та, на яку ти хочеш бути схожою, була підписана на тебе в інсті!!!

Оля побачила худу руку, що тримала телефон, і серед підписників помітила «Little sparrow!»

— Ні, ні, цього не може бути, це маячня!! Ні!! Її там не було!!!

— Та це правда!! Її там не було?

Тож ти все ще готова йти далі? Адже ти ніколи не слухала клубняк!!!

Ладно, ти думай, а я поки почекаю. Але пам’ятай: якщо ти заїдеш занадто далеко і не зможеш повернутися — я тебе першим зустріну!!! Удачі…

Оля прокинулася вся в поту, а в цей момент якраз повернулася мама з концерту!!

— Оля, я вдома!

Заходячи до її кімнати, вона підійшла до неї:

— Привіт, мам… Як концерт!?

— Глупа, ти що, відмовилася йти!!! Ти просто не уявляєш, кого ми бачили!

Пам’ятаєш, ми з тобою дивилися фільм «Мова душі?»

Там ще ця блондинка грала головну роль?

— Ірина Пароніна??? — тоскливо спитала Оля.

— Так, так, саме вона!!!

На це тобі!!!

Мама дістала з сумки маленький буклет і протягнула його Олі — це був автограф від гурту!!!

— А від неї? — ніяково спитала Оля.

— Ти маєш на увазі Ірину?

— Ні, на жаль, немає… Ми зрозуміли, що це вона, бо була запрошеною зіркою!!! І вона знайома з музикантами!!!

— А ще там такий гарний молодий чоловік…!

— Ну ладно, спи, — мама вийшла з кімнати і вимкнула світло, а Олі здалося, що погас її маяк…