Глава 1

Минали дні й тижні.

Олі ставало дедалі нудніше на парах. Вона сиділа біля вікна, дивилася на дощ і майже не слухала викладачів. Якщо сказати чесно — їй уже не хотілося бути програмісткою.

Колись це було мрією дитинства — створювати ігри, свої світи.

Тепер же все це здавалося мертвим кодом без душі.

І саме того дня, коли вона майже заснула над ноутбуком, у стрічці знову з’явилася вона — та сама акторка.

На новому фото дівчина усміхалася й тримала в руках сумку зі своїм обличчям — з принтом постера нового фільму.

Її профіль світився всіма кольорами — мовби там жило саме сонце.

Яскравість, легкість, сяйво.

Усе те, чого в Олі не було.

Її Instagram був темним, майже чорно-білим: тіні, шкіра, холодна естетика готики.

А в тієї — рожеве світло, дзеркала, посмішки, музика, море.

Дві протилежності, два світи.

— Ні, неможливо… — прошепотіла Оля. — Це маячня. Я ніколи не стану такою… Вона надто яскрава, аж фальшива…

Її думки урвав шурхіт записки, що впала на стіл.

«Ми з хлопцями йдемо святкувати Геловін, підеш з нами? Якщо так — напиши своє прізвище й плюсик!»

Оля усміхнулася.

Геловін був її улюбленим святом.

Вона поставила великий чорний плюс.

Коли пари закінчилися, вона разом із подругою Світланою  пішла до себе додому перекусити, а потім — на вечірку.

Світлана  щось безупинно теревенила, а Оля раптом зупинилася.

Вітрина магазину.

І там — та сама сумка.

Вона не вірила своїм очам.

Сумка з колекції улюбленої актриси, з написом Little Sparrow.

Її серце калатало.

— Купи… — шепотіло всередині. — Купи, і станеш як вона…

Але розум примусив відвернутися й піти далі.

Та весь день дівчину не полишало бажання повернутися.

Воно оселилося десь між серцем і дзеркалом.

Клуб був напівтемний, дим повільно піднімався до стелі, миготіли гарбузи, фіолетові вогні й музика розчиняла все довкола.

І тут вона побачила його — Ігоря.

Того самого хлопця, у якого давно була закохана.

— О, а це хто у нас тут? Дівчина-гот! — усміхнувся він.

— Та ну тебе, — Оля засміялася. — Як справи?

— Та як завжди! А ти, бачу, сьогодні прям як Венздей. Тобі личить.

— Дякую… просто щось не можу визначитися зі своїм блогом. Він мені більше не подобається.

— Ти серйозно? Твій інстаграм — це бомба!

— Не знаю… Є один профіль, який мені дуже подобається. Я подумала, може, змінити стиль?

— Хм… цікаво. Але, чесно, твоя готика — це ти.

— Справді так думаєш?

— Авжеж. Мені подобається.

І тут він когось покликав.

— До речі! Познайомся — це Каріна, моя дівчина.

Оля застигла.

Наче весь шум клубу стих.

Дівчина?

Каріна була яскрава, усміхнена, з золотим волоссям і очима, які ніби світилися.

Вона підбігла й схопила Олю за руки:

— Боже, це ж ви! Темна вовчиця! Я вас читаю ще з першого курсу! Ваш блог — це рай для самотніх душ! А ваші фото? Це просто щось неймовірне! І музика… Вона ж розриває душу навпіл! Ви — темна богиня!

всі навколо підтягнулися, почали говорити, сміятися.

Усі захоплювалися Олею, її костюмом, її образом.

Та всередині в неї було пусто.

Ігор — із іншою.

І ще й із тією, хто поклоняється їй.

Усе здавалося якимось жартом долі.

У ній прокидалася злість, гіркота, щось темне.

Всю ніч вона сиділа з телефоном, дивилася сторінку Little Sparrow і намагалася зрозуміти — що ж у ній такого, чого немає в мені?

Вона відкрила Spotify.

Набрала її ім’я.

І — знайшла профіль.

Там був плейлист.

Музика, повна світла, ніжності й туги.

Не те, що слухала Оля.

Та коли вона натиснула play, світ завмер.

Її серце наповнилося дивним теплом.

Вона слухала, поки не заснула.

А наступного ранку, не роздумуючи, поділилася тією піснею у своєму блозі.

І вперше за довгий час їй здалося, що у відображенні — не зовсім вона.