Розділ 19. Її доля

Я стояла навпроти дзеркала у примірочній бутіка “Грація”. 

Насправді, трошки не вийшло правильно розподілити час на те і на інше між забігами то туди, то сюди, то звідти… Одним словом, я трохи безалаберна. І крапка! Тому, фактично, я справилась на ”відмінно”, а, практично, виступ уже завтра. Блін, я реально забула про візит до бутіка для вибору образу на виступ. А ще намагалась відстрочити отоварення того клятого сертифікату на ол-інклюзів до останнього, вірячи у наслідки безкоштовного сиру.

 ― Дівчата, я не можу так вийти на люди! Дайте мені нормальну сукню.

Чемні консультантки синхронно хитали головами. 

― Ви занадто мініатюрна для більшості наших плать. А ось це, з правильно підібраним взуттям та аксесуарами, буде на вас сяяти! Як для вас шите.

Я з недовірою дивлюся на себе. Торгаші скрізь однакові - що на ринку, що у елітних магазинах. Аби тільки впарити.

― Єдине, що буде сяяти - це моя мордаха під прицілами світла і камер. Яскравим червоним сяяти!

― Почекайте, ― каже одна, Анна чи як там її - я запам'ятала тільки те, що ім’я у білявки коротке, не те, що її ноги, ― ми зараз вам принесемо ті гарні туфлі і ви все самі побачите. То просто картина не повна.

Друга, темно-руда, майже як я, побігла за напарницею від затишної кімнати-роздягальні, яка виблискувала, як в кота… Соломіє, ти обіцяла собі, і Леву, менше подібної лексики. Ти ж дівчинка. Дівчинка, яка чорта з два буде дозволяти усяким продавщицям, хай і хайфешн чи хайпей сегменту, крутити собою у різні боки. Хто клієнт? Я клієнт. А клієнт що? Завжди правий.

Хоча, якщо нахилити голову вліво і подивитись під іншим кутом… Все прекрасно, поки я знову не повертаюся очима до вирізу та тканини, з якої зроблена сукня.

У великій рамі бутікового дзеркала я мала вигляд геть ліліпутський - велетенська кімната під рукою умілого дизайнера інтер’єрів якимось незрозумілим мені чином видавалася ще більшою. Виною всьому висока стеля? Чи неймовірні панорамні вікна, що пропускали багато світлі у кімнату? Чи цей фантастичний відтінок шампанського, у який були пофарбовані стіни і виконаний основний дизайн? Хотілось вірити, що це через поєднання усіх факторів, а не тому, що це дійсно я така низенька. Мініатюрна, як дипломатично підмітили консультантки.

Так ось, я стояла на підвищені посеред залу, як якась манекенниця на статичному показі мод, і вже більше години крутилася, слідкуючи за тканиною плаття, що було одягнене на мені.

Так, я згідна з дівчатами — цей фасон неймовірно мені личить. Плаття було екстремально довгим через наявність гігантського повітряного шлейфу, яким можна вимостити підлогу у всьому маєтку Чернецьких. Або хоча б у всій його жилій частині. Облягаючий верх максимально відкривав шию і плечі, залишаючи трохи таємничості попереду, а глибокий виріз на спині тягнувся ледь не до самого куприка. Довгі прозорі рукави спадали від плечей до зап’ясть, огортаючи руки невагомою сріблястою тканиною. І так, срібне, всіяне дрібними яскравими камінцями плаття, що м'яко струменіло по моїй фігурі й розсипалося навколо величезним шлейфом, абсолютно щелеповідвисально підкреслювало і порцелянову шкіру, і руде волосся, і зелені очі.

Та я була схожа на одну із тих сильфетт, зіткану з серпанку, купальської роси та перших промінців сонця. Тільки дмухни - і розтану в повітрі, налякана чужою присутністю.

Ось ця евфемерність і бентежила до чортиків одним фактом — майже вся сукня була зроблена з напівпрозорої тканини. А тонка підкладка, що ховалася під нею, прикривала найнеобхідніше від ліфа і до кінця сідниць. Маленьке сріблясте плаття під мерехтливим прозорим покровом.

Мене мама точно за таке з хати вижене. Лев, цей великий ревнивець, заховає у підземеллі до кінця віків, бо ж відверте плаття полюбе привертатиме увагу інших чоловіків і на сцені і поза її межами.  А бабуня…

Згадка неприємно обпікла. Ми не бачились так довго. І ще довше я не відчувала її тепло. А тепер навіть не знаю, чи та земля дозволить топтати рідну стежину до хати коли-небудь. Мені уже не вистачає тихого шелесту трав за вікном біля мого ліжка, не вистачає жартівливої розмови з курочками, коли я збираю із сідал яйця. А що там моя улюблена грушка? Чи багато цьогоріч вродило? Дізнаюсь, тільки як мама привезе гостинці, не сама.

Настрій пропав. Я зійшла з круглого пʼєдесталу, акуратно підхопивши спідницю з усіх боків, щоб бува не наступити. В руках опинилася гора тканини, що, сконцентрована в руках, обтяжувала їх знатно. Боже, а мені ще в цьому ходити. Може. Я ще не дозволила себе вговорити.

Диванчик привітався з моєю дупцею тишиною. Хоч би репнуло раз, якщо скрипіти статус закладу не дозволяє. Я почула тільки сіренький «шух», коли вмостилася на сидінні, відразу ж притулившись до спинки. Крізь проріз на спині шкіра торкалась холодної тканини. Добре. Зручно. 

На столі стояла темно-зелена пляшка того ігристого, на чию честь прикрасили цю кімнату. Добре, що не відкрита. Погано, що я хочу пити. Дилема. Може, якщо зовсім трошки, то нічого не станеться? На кремово-золотистій етикетці у формі щита значилося щось типу «Дом Періґнон», і я не знайшла нічого кращого, ніж просто підчепити нігтем фольгу, відкривши доступ до дротика, яким був обвʼязаний навколо корку. О, то в мене виходить! Зараз ще ту металеву нитку зніму і…

Яке моє щастя, що пляшка в момент відділення пробки від горловини була повернута від мене - з гучним пострілом напій однією пінною струєю покинув межі скла і полився на підлогу. Кілька крапель потрапило і на плаття та кросівки. Чорт, тепер точно не відкручусь від покупки. Треба переодягатися і вшиватися. А взагалі, так має бути, що корок сам відлітає і воно ото летить на всі боки? В мене ж досвіду з алкоголем мінус сто з десяти. 

Нема чого плакати над розлитим молоком. Просто потрібно брати і пити те, що залишилось. Хоч горло змочити. 

Три ковтка. На більше не вистачило терпіння - газованка і в Африці газованка. Я вже відчуваю, як бульбашки рухаються стравоходом туди-сюди, як від звичайної пепсі. Внутрішнє злорадство підкинуло хороше знущання - ну хоч тут зекономили, чи як?