Розділ 16. Інша

Нам таки не вдалося оминути авто пожежної служби, що їхало у супроводі міліції. Лев, як справжній конспіролог, устиг юркнути у котрийсь зі з’їздів до лісу за заглушити автівку, щоб не видати наше місцеперебування стопами чи габаритами. І щойно світло кортежу зникло, рвучко розвернув беху та чкурнув у напрямку звідки вони приїхали.

А далі - удача за удачею. Ми потрапили у зелену хвилю, тож пролетіти через пусте місто на виїзд до Скиглина не зайняло багато часу. 

Цього разу швидкість лякала не так. Можливо, світла будинків, що ми проїжджали, було недостатньо для осягнення цифри кілометрів за годину. Або мої відчуття, що зазнали змін після відвідин підземелля, дали сміливості. Та я знала, що усе набагато простіше - та клята квітка привернула усю мою увагу і не відпускала.

Я сприймала Нестора більше як людину Лева, трохи дивакуватого і гострого на язик вампіра, який любить влучно підколоти і обов’язково допоможе, якщо матиме чим. Тепер я ще думаю, чи не варто на нього повісити табличку “Дельфійський оракул”? Його слова про другого Претендента викликають закономірні висновки - або це сказано тупо пальцем в небо, щоб просто позлити учня, або така ймовірність реальна, або підкол, кинутий заради жарту, перетворюється на реальність. Звідси виникає купа питань: як відбувається Упізнання? Які умови знаходження Претендента? Коли вампір стає ним? Чому тільки я бачила першу версію печатки і чому вона зараз посіріла, але стала видима усім? Чому, як, навіщо - їх так багато! І певності у тому, що обидва присутніх тут вампіра мають бодай якісь відповіді, немає. Я повірила Леву, коли він сказав, що мені буде відомо усе, що і йому. Нестор теж не приховав, що багато інформації про зв’язок відсутні у їхній історії. То що нам в біса робити?

― Задумалась? Мені не заважати?

Дотик до коліна видьоргнув з задуми. Я переключила увагу із квітки на Лева. Незважаючи на швидкість, він керував автівкою без напруги. Наявність пристібнутого паску додавала плюсиків до його карми. І тільки дірка в панелі від цвяху хвилювала мене більше, ніж знайомство нечистих з бабусею-знахаркою.

― Все добре, мені навпаки здається, що твоя присутність діє на мене, як магній на істерика. Та я не можу збагнути деяких речей і то мене мучить. Чи можемо ми з Нестором…

― Обережно, панночко, бо отримаєте жовті квіти, а я - тим гладіолусом в пику.

― Анестерію, ― повернула я голку, ― що ви ще можете розповісти про наш зв’язок?

― Насправді, усе, що я знаю - це легенда про Матір вампірів та Першу ніч. Це було давно, більше трьох століть назад, коли мене допустили до Книги Темряви у домі Чернецьких, де я єдиний раз дістався до повного оригінального тексту. Але, як ти сама неодноразово помічала, я уже старенький, пам’ять не так, тож…

Було незрозуміло, це він так грає ображеного, чи прикриває за жартами справжню безпорадність. 

― Тобто, існують таки якісь джерела? ― перепитала я.

― Це просто написані нашими предками плітки, Соломіє. Давня легенда, що описує створення Першого вампіра. Про Селену там тільки згадка. А про звʼязок - лише черговість його встановлення. Їй стільки років, що я б навіть не думав ручатися за достовірність даних у ній. У сімʼї Заозерних є кілька розповідей, теж залишені далекими предками. Минулого разу їх рід мав Претендента. Чим для нього усе закінчилося невідомо, та вампір залишив нерозбірливі щоденники про своє життя у той період. Дмитро мені вже розповів. Читати - не дав, його батько слідкує за Пошуком і не хоче вмішуватися туди без дозволу Ради.

― Але я вважала, що Пошук закінчено?

― Про це достовірно знаємо лише ми, панночко. Через дивні Левові переконання ми змушені усі мовчати про появу Селени і Претендента, та смарадова повня уже запустила Раду в рух. Питання - коли вони прийдуть і почнуть вимагати тебе.

Я не боялася Ради. Конкретно тому, що не знала нічого при неї, окрім характеристики Лева про жадібність, старість і честолюбство. Мені на даний момент було щиро цікавим інше.

― Чому це Левові переконання дивні? 

― Тому що, ― почав Нестор, ― наше суспільство на межі розкриття та падіння. І вампірам зараз конче потрібен той, кого обере Селена, щоб зібрати до купи розкидані по світу роди і встановити новий Закон. Зволікання не приносить користі, а усі доступні методи та ресурси вичерпані. Тому мені, як вампіру, по своїй суті істоті жорстокій, дивне те, що ти досі не з нами. Але інша частина мене, наближена до людей, тримається думки свого учня - навіть якщо це доля, право на вибір повинно бути у кожного. 

Нестор замовк. Наша випадково заведена розмова принесла поживи для думок. 

― Я обовʼязково хочу почути ті розповіді Заозерних та побачити легенду про Першу ніч. Будь-яка інформація є важливою. Можливо, я зможу звернути вашу увагу на те, що здавалося неможливим. Та і ти подумай, Леве, ще півмісяця тому ти не вірив у існування Селени. А тепер дивися - я сиджу біля тебе. З балакучою Сльозою, бачу твою печатку та притягую проблеми. 

Лев стиснув моє коліно, скидаючи швидкість на вʼїзді у Скиглин. 

― Ти - моя Соломія. В першу чергу. А потім тільки легенда вампірів. І не забувай про це. 

Своє «слухаюсь і підкоряюсь» я вирішила притримати десь на потім. 

Бабусин кут зустрів нас світлом у вікнах старої хати. Сама господиня не показалася. Так, цієї ночі зорі горіли не так гарно, щоб на них дивитися допізна. А непрохані гості хоч чекалися, а я у цьому впевнена, та не несли небезпезпеки, щоб їх випровадити.

Іваницькі вже спали, як і переважна більшість місцевих - у селі світло горить лише у особливо зайнятих чи там, де на постелі лежать хворі і немічні. 

Лев припаркувався на тому ж місці - достатньо далеко від воріт, та занадто близько до межі хатини. Я зрозуміла це, поглянувши своїм оновленим зором  на місце, де минулого приїзду залишила звіробій - пучечок починав світитися інтенсивніше з нашим наближенням до території, що він охороняв. Магічна сигналка, їй богу. Ось так, не хотячи, і стають співучасниками.