Упізнання

Розділ 1. Гонитва

Коли не знаєш, як почати, повернися до витоків.

Я так і не втямила, навіть через багато років, де була та точка неповернення і коли я її минула. Памʼятаю, що перший прояв «інакшості» застав мене у рік, коли я чекала свого повноліття…

На календарі - серпень, 2008. Моє останнє спокійне літо…

 

…і ці канікули минули напрочуд швидко. Здається, тільки ось-ось отримувала табель за закінчений 10 клас — і все, вже прийшов час одягати шкільну форму. Знову! Єдина радість — за літо я…

― Витягнулась! Ма-ам, ти не повіриш. Дивись!

У цей момент щастя не знало меж. Це круто, що всесвіт почув мої гротескні рюмсання і скиглення з приводу «гномського» вигляду і таки скоригував цю несправедливість. Будучи донькою високих батьків, я досі не перетнула позначку сто шістдесят пʼять сантиметрів, тому кожна зміна зросту мною сприймалася як свято. Мама каже, що я просто пішла в бабусю з татового боку. А я кажу, що головне — не мати статури і вдачі тієї сімейки. Тому це останнє літо перед ЗНО я проводила не з репетиторами — бо і так знала усе, що потрібно — а працювала переважно над власною фізичною формою та вихованням у собі співчуття через волонтерську діяльність у притулку для тварин.

Двері на кухню подалися вперед із сухим тріском, пропускаючи в іншу частину квартири кислий дух маринаду й гарячої пари. Я не фанатка таких різких запахів, як і самих закруток, та хто зупинить цю неймовірну жінку! У сезон заготівель на нашій кухні завше спекотно, бо ж сімʼя звичайного лікаря не може дозволити собі багато свіжих овочів взимку, то хоч закривані будуть на столі на свята.

З контрольним скреготом кришки мама поклала важкий ключ на стільницю і натужно розігнулася. Кілька хребців стали на місця, їх хрусткіт долинув аж до мене. Завченим рухом перевірила банку на міцність закатки і, витерши піт з лоба рукавом, виглянула в коридор. Я бачила це у відображенні дзеркала, перед яким крутилася в різні боки.

Моя Юліанна Андріївна, найпрекрасніша та наймудріша жінка у всьому світі за версією мене, скептично дивилася, як її донька випускниця скаче, як мавпочка на арені цирку, і щось поправляє. Я ж просто приміряла минулорічну форму. Сьогодні вона виглядала на мені, мов знята з молодшої сестри - куца спідниця ледве приховувала сідниці, сорочка обтягувала плечі настільки тісно, що ґудзики трималися на одному лише чесному слові й магії, а піджак тріщав, як попкорн у мікрохвильовці, коли я пробувала розвести лопатки. Штани я не хотіла навіть діставати з вішака - хай висять, навіщо зайвий раз мамі душу травити. Скільки ж це треба викласти на ринку цього разу? Багато, напевно

Зупинившись на мить, я зловила у відображенні сумний погляд таких самих зелених очей, як у мене.

Мама потягнулася за рушником, щоб витерти мокрі після роботи руки.

― Я так розумію, що нам пора не тільки твою форму оновити, а ще й піти за новою білизною. Я ще в червні помітила, що твоїм грудям важко вміщатися у старі бюсти, ― голос звучав удавано-безтурботно, коли вона підійшла ближче. Коли чогось хочеться, а фінанси співають романси — це болюча тема. ― Я думаю, що варто і взуття подивитися. Діставай туфлі для школи та свої бігові кроси.

― Мамунь, ― я сказала максимально спокійно, аби заземлити її запал, – взуття ще витримає цей рік.

― А як твій верхній одяг? ― не вгамовувалась вона.

― Ти пам’ятаєш, що ми брали на розмір більші пальто і куртки? Я недавно їх приміряла — там усе якраз гарненько сидить. Якщо я за наступний рік не перекачаюся, то вони мені ще й в універі служитимуть.

Бачу, що переконати маму мені не вдалося. Вона не вірила, що я можу ще наростити м’язи? Побачим, побачим. Я ж така, що можу прийняти виклик.

Маленький простір коридору осяяла найгарніша річ у всьому світі – усмішка моєї Юліанни Андріївни. Мама підійшла ближче, поклала праву руку мені на голову й скуйовдила і без того неслухняне руде волосся (ще один привіт від татової сімейки), що зараз однією струмистою хвилею текло по спині, закінчуючись біля попереку.

― Навіщо язика показуєш? Ти в мене вже така доросла, і така красуня… Скоро вже будеш мене із зятем знайомити, а досі пустуєш, як маленька. 

― Ой, ти теж вже скажеш. Я планую довго і нудно залишатися одиначкою. 

― Соломійко, ― мама обняла мене за плечі й поцілувала в маківку, ― кохання – найпрекрасніша річ у світі. Не всі хлопці такі, як твій батько. І не варто зачиняти серце, коли у житті з’явиться хтось гідний.

Чарівний момент зруйнував звук киплячої каструлі. Так, любов любов’ю, а банки крутити треба за розкладом.

― Дякую, та я, напевно, зараз усе швиденько поскладаю і піду на пробіжку.

Не хотіла затримувати мамунічку від повернення у пекельно гарячу кухню. Тільки згодом, як вже повністю переодягнулась для заняття, заглянула до кімнати, щоб бігом клюнути її у щоку. Двадцять банок з маринованими огірочками стояли під підвіконням, а мама вже робила фінальне прибирання.

― Я ненадовго, добре?

― До речі, я думаю, мені пора нагадати твоєму батькові про перегляд аліментів, хай хоч в останній рік допоможе як треба. Було б добре, щоб ти ще сказала мені, що хочеш на День народження, бо він знову передасть якийсь непотріб.

Мене здивувала зміна теми. Будь-які розмови про того чоловіка залишали неприємний осад і ми намагались чим поменше згадувати про нього. А то вже вдруге за сьогодні. Та я згідна з мамою, його подарунки з року в рік не приносили радості, лише розчарування.

― Ну, ― протягнула я розсіяно — заплітання мого волосся у гульку віднімало всю увагу, ― мені конче необхідний новий ноутбук для навчання. Але я думала купити його за гроші, зароблені з літніх походів по ягоди. ― Кроси на ногах, ключі в кишені. Я готова виходити. ― Давай, я подумаю трошки, до кінця жовтня ще є час. Все, я побігла. Зачиниш двері?

― Будь обережна!

― Не переживай, ти ж знаєш, що моєї швидкості достатньо, аби втекти від будь-якої проблеми.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше