Розділ 1. Гонитва

Увага, нижче буде багато ностальгічного тексту. Але в тому і суть: щоб наприкінці ви зрозуміли, як я дійшла до того життя, вам потрібно знати, з чого усе починалося. І це буде довга подорож. Десь на дві книги.

2008 рік. Моє останнє спокійне літо…

…і ці шкільні канікули минули напрочуд швидко. Здається, тільки ось—ось отримувала табель за закінчений 10 клас — і все, вже знову пора одягати шкільну форму. Знову! Єдина радість — за літо я…

― Виросла! Мааааам, ти не повіриш. Ця спідниця мені закоротка! 

У цей момент мої гордість та щастя не знали меж. Нарешті, я стала трішки вища! Я знала, що всесвіт почув мої рюмсання і скиглення з приводу “гномського” вигляду і обов’язково виправить цю несправедливість. Будучи донькою високих батьків, я досі не перетнула позначку 165 сантиметрів, тому кожна зміна зросту мною сприймалася як свято. Мама каже, що я просто пішла в бабусю з татової сторони. А я кажу, що головне — не мати статури тієї сімейки. Тому це останнє літо перед ЗНО я проводила не з репетиторами — бо і так знала усе, що потрібно — а в спортзалі та на біговій доріжці. Це дозволило зміцнити власне тіло так, як того хотілося. 

Масивні двері на кухню відчинилися натужно, пропускаючи у іншу частину квартири кислий дух маринаду й пару від каструль, у яких мама кипʼятила воду для закруток. Ніколи не любила цей запах, як і саму продукцію «на зиму». Але зупинити цю жінку неможливо! Бо ж сімʼя звичайного лікаря не може дозволити собі багато свіжих овочів не в сезон, то хоч закривані будуть на столі на свята.

З останнім скреготом закрученої кришки мама поклала важкий агрегат на мокру стільницю і розігнулася. Завченим рухом перевірила банку на міцність закатки. Я бачила це у відображенні дзеркала, перед яким крутилася в різні боки. 

Мені подобалися всі трансформації, що відбулися зі мною: і ці підтягнуті сідниці, і маленькі кубички пресу. Також я працювала з верхньою частиною, але без переборів, звісно. Біцуха є, спина підкачана — і все рівно настільки, щоб виглядати гарно, а не як Супермен на півставки.

Моя мама, найпрекрасніша та наймудріша жінка у всьому світі за версією мене, скептично дивилася, як її донька випускниця скаче, як мавпочка на арені цирку, і щось поправляє. Я приміряла минулорічну форму. Сьогодні вона виглядала на мені, мов знята з молодшої сестри. Для мами такі зміни це час витрусити вміст гаманця на місцевому базарі. Зупинившись на мить, я зловила у відображенні сумний погляд таких самих зелених очей, як у мене, та голос мами звучав напрочуд весело, коли вона поставила на стіл банку і підійшла ближче:

― Соля, ти справді змінилася. Я так розумію, що нам пора не тільки твою форму оновити, а ще й піти за новою білизною. Я ще в червні помітила, що твоїм грудям важко вміщатися у старі бюсти. ― Її видих навіть мене змусив відчути смуток. Коли чогось хочеться, а фінанси співають романси — це болюча тема. ― Я думаю, що варто і взуття подивитися. Діставай туфлі для школи та свої бігові кроси. 

― Слухай, ну скільки разів казати – взуття ще витримає цей рік.

Мама потягнулася за рушником, щоб витерти мокрі після роботи руки. 

― А як твій верхній одяг?

Я закотила очі. 

― Ти пам’ятаєш, що ми брали на розмір більші пальто і куртки? Я недавно їх приміряла — там усе якраз гарненько сидить. Якщо я за наступний рік не перекачаюся, то вони мені ще й в універі служитимуть.

Скептичний погляд мами сказав мені багато. Вона не вірила, що я можу ще наростити м’язи? Я показала їй язика через відображення, щоб розсмішити.

Маленький простір коридору осяяла найгарніша річ у всьому світі – усмішка моєї Юліанни Андріївни. Мама підійшла ближче, поклала праву руку мені на голову й скуйовдила і без того неслухняне руде волосся (ще один привіт від татової сімейки), що зараз однією гнучкою хвилею текло по спині, закінчуючись біля попереку.

― Ти в мене вже така доросла, і така красуня… Скоро вже будеш шукати собі гарного чоловіка, а досі пустуєш, як маленька.

― Ой, ти теж вже скажеш. У світі стільки всього цікавого, а ти мене хочеш у клітку шлюбу відправити.

― Соломійко, ― мама обняла мене за плечі й поцілувала в маківку, ― кохання – найпрекрасніша річ у світі. Не всі хлопці такі, як твій батько. І не варто зачиняти серце, коли у  житті з’явиться хтось гідний. 

Чарівний момент зруйнував звук киплячої каструлі. Так, любов любов’ю, а банки крутити треба за розкладом. 

― Дякую, та я, напевно, зараз усе швиденько поскладаю і піду на пробіжку. 

Не хотіла затримувати мамунічку від повернення у пекельно гарячу кухню. Лише перед тим, як взути кроси і скрутити гульку, заглянула до кімнати, щоб бігом клюнути її у мокру від поту щоку. Двадцять банок з маринованими огірочками стояли під підвіконням, а мама вже робила фінальне прибирання.

― Я ненадовго, а потім повернуся і ми то все перенесемо, добре?

― До речі, я думаю, мені пора нагадати твоєму батькові про перегляд аліментів, хай хоч в останній рік допоможе як треба. Було б добре, щоб ти ще сказала мені, що хочеш на День народження, бо він знову привезе якийсь непотріб.

Мене здивувала зміна теми. 

― Ну, мені потрібен новий ноутбук для підготовки до ЗНО. Але я думала купити його за гроші, зароблені з літніх походів по ягоди. Давай, я ще подумаю трошки, до кінця жовтня ще є час. Все, я побігла.

― Будь обережна! 

― Не переживай, ти ж знаєш, що моєї швидкості достатньо, аби втекти від будь—якої проблеми.

Серпневий вечір зустрів мене очікуваною для цієї частини місяця прохолодою. Зовсім скоро стане холодніше й темнітиме ще раніше, проте зараз я насолоджувалася пробіжкою по своєму району на повну. У навушниках простого MP3 лунала збірка моєї улюбленої музики: Linkin Park, Three Days Grace, Within Temptation, The Rasmus… О, у такій компанії можна не те що кілька кілометрів пробігти — півсвіту обійти!