Глава 7 або Про капучіно, Гітлера та Івана-Царевича.

~ Ян ~

   Ця розмова з Софією далася мені не легко. 

   Настрій на той момент в мене був так собі. 

   Після того як вчора мій телефон геть розрядився, він був вимкнений всю ніч та майже весь ранок. Благословенний час! Але варто мені було його ввімкнути, почалося. Декілька геть божевільних годин я намагався відбиватися від шквалу дзвінків та повідомлень. Поки, нарешті, не прийшов до остаточного висновку, що найбільш розумним буде знову вимкнути його к бісам собачим, бо, чесно кажучи, ні найменшого уявлення не мав, що відповідати на всі ці питання та привітання.

   Але спочатку як зміг заспокоїв батьків. Після дзвінка телевізійників вдома почався натуральний переполох. Батько з мамою у чотири руки давай мені наярювати. Я вирішив набрати батька. Він у мене мужик суворий та небагатослівний. А от маму не переслухать. 

   — Алло, бать! Що ви хотіли? Навіщо набирали сто разів? Щось сталося?

   — Думали, ти нам розкажеш. Тут нам з телевізора дзвонили, сказали ти там з кимось одружився. З начальницею своєю наче. Це правда?

   Я наче й готувався до цього питання, але все ж відповів не відразу. 

   — Так, тату. Правда. Так треба було. Я не все вам можу розповісти, але дзвоню, щоб сказати, що зі мною все добре. Ти маму там якось заспокой. Я потім все більш докладно вам розповім. Зараз мені треба йти. Не хвилюйтеся! Все нормально! Все, тату! Бувай! Мамі привіт! — й швидко поклав слухавку.

   Потім просто вимкнув телефон. 

   І як я так вляпався!

 Це ще пощастило, що Дашка поїхала. До свого десятиріччя компанія проводила розіграш десяти путівок для рідних та близьких своїх співробітників. Путівки були в елітний СПА-готель на Гоа, де пропонувалося пройти, цитую, “унікальну оздоровчу програму, засновану на давніх традиціях Аюрведи, Веданти та сучасних західних методиках”. Мета цієї програми — зробити людину щасливою, навчити жити повним життям тут  та зараз, позбавити від залежностей (куріння, алкоголь, соціальні мережі, солодке і таке інше). Тож у готелі, що, до речі, знаходиться далеко від цивілізації у зеленому тропічному раю з величезною кількістю квітів та пташок, немає Інтернету.  Зате є чудовий власний пляж. Сподіваюся, Дашуня звідти повернеться настільки просвітлена, що зможе зрозуміти та прийняти той факт, що її хлопець одружився з іншою, поки вона відпочивала.    

  Повинен зізнатися — Софія мені подобається. Перший раз я її побачив на співбесіді на посаду генерального директора. Я дико нервував. Про неї говорили, що вона справжній Гітлер в спідниці, така собі дияволиця. Тож, коли я зайшов до кабінету, на легку милу бесіду аж ніяк не розраховував. Нерви були натягнуті, мов дроти високовольтних ліній електропередач. Але побачив красиву та милу молоду жінку. Вона деякий час мовчки дивилася на мене. Потім посміхнулася, щиро та відкрито, й запросила присісти. 

 — Здається, ви хвилюєтесь? Є така справа? 

   — Так, трішки.

   — Можу вас зрозуміти, але гадаю, не варто. Це вам вряд чи допоможе. Швидше зашкодить. Може бажаєте кави чи зеленого чаю? На жаль, більше нічого не маємо. Претендент перед вами випив весь апельсиновий сік. 

    — Дякую, нічого не потрібно.

   — Даремно ви так. Алла, це моя помічниця, готує чудову каву. Не якусь там розчинну бурду. У нас кавомашина останнього покоління. Дуже рекомендую спробувати еспресо або капучіно. Давайте по капучінці. Я п'ю без цукру, а ви?

   — А мені дві ложечки, будь ласка.

   Ось так легко та невимушено вона мене напоїла капучіно, яке я взагалі не п'ю, та провела співбесіду так, що я вийшов від неї з усмішкою на вустах та у чудовому гуморі.

   Але коли я почав на неї працювати, то зрозумів, що мали на увазі люди, коли називали її тираншою. 

 Вона не пробачала вагань та слабкостей; вислуховувала всіх та кожного, але говорити треба було коротко та лише по справі ("У вас є дві хвилини, аби мені пояснити свою точку зору. Час пішов!" — одна з її фірмових фраз.) А от після цих двох хвилин й однієї або двох хвилин, протягом яких вона аналізувала почуте, щось там говорити було геть марно. Бо вона вже зробила висновки та прийняла рішення. Вона воліла звертатися до своїх підлеглих на "ви" й вимагала відповідного ставлення до себе. Ніякого панібратства, ніяких дружніх жартиків чи чогось такого. Я взагалі думав, що вона так не вміє, поки не побачив, як вона спілкується з Інкою та Дімою.

   Так от, повертаючись до нашої з нею розмови в неділю ввечері, коли вона безапеляційно заявила мені, що тепер я її чоловік, хочу я цього чи не хочу, та буквально наказала кинути Дашу. Що я тут можу сказати? Я сидів геть спантеличений й не відразу знайшов, що відповісти.

    — Я так розумію, ти згоден з моїми думками. Гадаю, ми повинні жити разом. Як ти думаєш, де буде краще — у тебе чи у мене? Мені здається з чисто репутаційної точки зору краще у тебе. Ну, щоб не відгонило альфонством. Хоча мені, звичайно, було б простіше лишитися у себе. Яне, що думаєш?

    — Я думаю, що все це геть не правильно, — нарешті сказав я. — Як ти собі уявляєш, двоє геть чужих людей живуть під одним дахом й брешуть всім, що вони пара? Це буде просто якийсь безкрайній океан брехні. Ми будемо змушені брехати своїм рідним та робити боляче коханим. Я наразі не готовий. До того ж у мене геть немає ніяк умов, щоб ми жили разом й лише...