Глава 6 або Ваша думка дуже цінна для нас.

~ Софія ~

    — Софіє, я хочу бути з тобою чесним. 

   Ян сидить переді мною з кухлем гарячого чаю з лимоном й намагається щось мені пояснити. Але я його не слухаю. Вірніше слухаю, але не чую. Та ні, наче й чую, але не можу зрозуміти, що він говорить. Я знаю українську (а він говорить саме нею), але мої думки десь далеко і я ніяк не можу зосередитись на змісті його слів. Я сиджу собі навпроти нього й замиловано спостерігаю, як рухаються його губи. Вони мали б зараз робити щось геть інше, але вони промовляють слова, які я не сприймаю. 

   — Ти згодна зі мною? Думаю, це очевидне рішення. Софіє? Як ти гадаєш? Софіє?! Софіє Вікторівно?! 

   Вміє збити настрій!

   — Так, Яне! Вибач! Задумалась! Що ти казав?

   Він незадоволено дивиться на мене й стискає свої красиві губи так, що вони майже перетворюються у тонку риску. Це мені покарання за те, що я його не слухала. 

   Але водночас завдяки цьому я повертаюся у звичний стан. Мої думки більш-менш впорядковуються з реальністю навколо. 

   Моя реальність дивним чином змінилася вже скоро дві доби як. І в цю нову реальність я ніяк не можу повірити. Мені так дивно й так ... чарівно, що зараз переді мною сидить МІЙ ВЛАСНИЙ ЧОЛОВІК. Таке зі мною вперше. І це не аби хто, а хлопець, на якого я задивляюся уже пів року. Наче якась закохана школярка чи фанатка якоїсь знаменитості. За ці пів року не було дня, щоб я про нього не думала. Навіть коли не бачила його чи була далеко. Я не думала, що зі мною коли-небудь щось подібне станеться. Особливо зараз, коли я вже давно не наївна дівчинка. Мені досі з того незручно. Здається, що все це якось ненормально. 

   Він все ще чекає відповіді на запитання, якого я не чула. Тож перепитує мене: 

    — З якого місця мені повторити?

    — Від самого початку, будь ласка! Вибач! Я не навмисно!

    Ян уважно подивився на мене, наче хотів впевнитися, що цього разу я його чую. Я посміхнулась йому й кивнула, мовляв: “Говори, я слухаю”.

   — Софіє, думаю цілком очевидно, що ситуація в якій ми опинилися, ненормальна. Й … в першу чергу я хотів би попросити пробачення за все. Це повністю моя вина. Я не повинен був так напиватися. Я взагалі майже не п’ю. Не знаю, як так сталося. Й особливо мені шкода за те, що сталося між нами … після церемонії. Якщо стосовно шлюбу трохи простіше — просто розлучимося, то тут… А нам, я сподіваюся, ще працювати разом. Можливо тебе трохи розрадить той факт, що я мало що пам’ятаю. Й... Тобі точно нема чого соромитись. Можеш навіть вважати, що нічого не було.

   Якщо ви запитаєте, що я відчувала, коли слухала його, я скажу, що мені хотілося плакати. Це звучало, як витончене знущання. Звісно, він хотів як краще… 

   Але він ще не закінчив:

   — Гадаю, за таких обставин ми можемо звернутися до Діми й тихо, без непотрібного розголосу розлучитися. Я відкладу своє весілля й вдаватиму твого чоловіка стільки, скільки буде потрібно. Гадаю, на довго це не затягнеться.  Я зроблю все, що зможу, щоб допомогти тобі з Ітаном. 

   Я відчула, що ще зовсім трохи, ще декілька слів і я або заплачу, або закричу, або накинусь на нього з кулаками. Як можна бути таким сліпим садистом?! Невже він не бачить, як боляче мені робить?!

   Нас врятував телефонний дзвінок. Телефонувала Інна.

   — Привіт! Ян у тебе? — і не чекаючи відповіді швидко сказала: — Швидше вмикайте телевізор! Там якраз вас показують. Ясько твій саме інтерв'ю дає. А він телегенічний! А я ж...

   — Пізніше поговоримо! — кинула я їй та натисла на червону слухавку. 

   — Вмикай телевізор! — ще встигнула прокричати Інка.

   Було б простіше, якби він у мене був! Але біда в тому (ніколи не думала, що це скажу), що в мене немає телевізора. Сподіваюся, це можна подивитися онлайн. Поки знайшла та ввімкнула, інтерв’ю Яна закінчилося. Але ми потрапили на саме  цікаве. 

    Ведуча якраз говорила:

 — Нашій знімальній групі пощастило отримати ексклюзивні кадри з грандіозної вечірки, що її влаштувала одна з найбільших інвесткомпаній нашої країни на честь свого ювілею. Так би мовити, офіційну частину ви вже побачили, але найцікавіше почалося трохи пізніше.

   На екрані з'явилося те саме відео, яке мені вчора показувала Інуля. "Цілуй її!" — знову горлав натовп на екрані... і він цілував. Я це пам’ятаю. Спочатку обережно, ледь відчутно, потім все більш сміливо та палко. На очах у співробітників і під їхні залихватські вигуки! 

   — Зараз на екрані ви бачите саму запальну пару цього вечора, — не без задоволення говорила ведуча десь за кадром. — І це не просто якась там випадкова парочка, це засновниця та власниця "Gold Reserve" Софія Гордієнко та генеральний директор компанії Ян Конашевич. 

  Цей наш поцілунок прокручують нон-стоп декілька разів. З різних ракурсів, то наближаючи, то віддаляючи. Потім пішли кадри, як ми танцюємо удвох, міцно притиснувшись один до одного. Потім він веде мене за руку до машини. Й під цей відеоряд ведуча продовжує говорити:

 — У натовпі лунають вигуки, з яких стає зрозуміло, що пара планує найближчим часом узаконити свої стосунки. Ми були вкрай здивовані, але цієї ж ночі молоді люди побралися, про що свідчить відео церемонії, які виклав у мережу наречений особисто. Певно, щоб похизуватися такою удачею. Мало хто знає, але кандидатура цієї успішної, красивої та багатої  бізнес-леді навіть розглядалась на шоу "Холостячка", але щільний графік Софії  не дозволив цьому статися. (Ого, новина! Вперше про це чую! Не збрехала, дійсно мало хто знає!) Сьогодні зранку ми все перевірили й тепер можемо впевнено сказати, що ці двоє дійсно офіційно одружені. Все сталося занадто раптово навіть для близьких та друзів молодят. Ось, наприклад, що сказала нам близька подруга Софії Гордієнко Інна. Прошу пряму мову.