Глава 5 або Під тиском у 200 атмосфер.

~ Ян ~

   Я повертаюся на кухню, де... здогадайтесь що? Думаю, ви здогадалися. Знову чути голос Інни. 

   — Щоб ти розуміла, якщо вони розмістили відразу у всіх своїх соцмережах цю новину про вас з Яськом (Блін, от же ж талант у людини — називати мене так, як мене найбільше бісить!), значить у неділю чекай розгорнутий сюжет! А там вже… — Інка приречено махнула рукою. — Що не знаю, те понапридумую. Ну, і, ясно-красно, розголос на всю країну, бо це ж самий популярний канал у нас. 

   Вона примовкла, але вже через секунду заторохтіла знову. 

   — В ситуації з Ітаном (Це ще хто?) — це  наче нам і на руку. Аби ж він тільки дивився ті наші канали. Та й то… Щось мені підказує, що він в будь-якому випадку так просто не відчепиться. Було б непогано, аби твій ЧОЛОВІК, — звернулася вона до Софії, — піднапрягся та щось зробив, коли він тут з’явиться. А він же припреться, це точно. До гадалки не ходи! А у нас тут бачиш, що робиться. Не пам’ятає він нічого! — зиркнула вона на мене, як Ленін на буржуазію. — А вчора прямо такий герой був. “Я все владнаю!” — казав. Чорті що, їй богу! ... І збоку бантик! Хотіли розв'язувати проблему, а отримали ще одну.

   — Інна, вгамуйся! Він ще не від чого не відмовлявся, — став на мій захист Діма. — Дай людині до тями прийти! Чого ти на нього налетіла?

   Я сидів по коліна в шоці від того, що геть нічого не розумів. Хто такий той Ітан? І чого я повинен напрягатися? І як саме напрягатися? 

   — А хто такий Ітан? — нарешті запитав я.

   — Ну от, будь ласка! Я ж казала! Я знала, що цим усе закінчиться. Це все твої придуркуваті ідеї?! — накинулась вона на Дмитра. 

   — А я тут до чого? — висловив своє здивування він.

   — Ти до чого? Ти у нас завжди ні до чого! А твої оці … — вона зневажливо махнула рукою у мій бік, — товариші по чарці! Вже ж стільки разів зарікалася ніколи в житті з ними не зв’язуватися! А тут ще й подругу підставила! Тепер чорта з два з ним розлучишся, й толку з нього як з козла молока. 

   — Та хто-небудь вміняємий мені пояснить, що відбувається?! Про що, в чорта, мова?! — не витримав я. До мене ще в житті ніхто ніколи так зневажливо не ставився, як ця язиката Інка! 

   Вона якраз тільки відкрила рота, аби видати ще якусь свою верескливу сентенцію, як Софія різко спинила її:

   — Інно, досить! Вгамуйся, будь ласка! Дозволь мені пояснити. 

   Вона подивилася на мене й сказала:

   — Ітан — це мій колишній та один з наших перших та найбільших партнерів. Якраз три роки тому, коли ти тільки прийшов в компанію, ми з ним розлучилися й він поїхав в Лондон. Але ти певно про нього чув, бо його компанія досі наш великий клієнт. Його прізвище Беннет.

    — Ітан — це містер Беннет з “Optimal”? 

   — Угу! — підтвердила Софія. — Попри те, що ми з ним вже три роки як не разом, зараз він має намір повернутися в Україну і знову почати псувати мені життя. Він досить таки авторитарний та жорсткий чоловік. Якщо в бізнесі вигризати все зубами може й добре, то в особистому житті не дуже. Принаймні для мене. Ми були разом півтора року й це були найтяжчі півтора року у моєму житті. Я більше так не хочу. Але він рідко слухає когось, крім самого себе. Я маю на увазі в приватному житті. 

   — І ти гадаєш наявність чоловіка змусить його відступитися? — запитав я.

   — Сподіваюсь на це. Він, взагалі-то, досить консервативний і …

   — Та домостроїна він! Консервативний, — глумливо хмикнула Інка. 

   Софія ніяк не відреагувала на це висловлювання й продовжила свої пояснення:

   — … і дуже поважає інститут шлюбу. Вік та виховання, розумієш? Але все це дрібниці у порівнянні з тим, що він погрожує одномоментно вивести всі свої активи, які зараз вкладені в наші актуальні проекти. Ти розумієш, чим це загрожує. 

   — Це якийсь ідіотизм! Навіщо це йому? Він зазнає  шалених збитків!

   — Оскільки він був перший великий клієнт, який довірив нам капітали з шістьма нулями, його договір більш м’який в порівнянні з тими, які ми підписуємо зараз.  Хоча там досить вагомі штрафи за подібні дії. Але, навіть враховуючи штрафні санкції, прописані в договорі, сума, яку він може при бажанні вивести, достатньо велика, щоб, якщо не  потопити нас, то зробити досить відчутну пробоїну в наших активах. 

    Але ж! Я починаю згадувати. Дійсно про щось таке вчора йшлося.   

   — Я все розумію, але… — я затинаюся на мить, — в мене є наречена. Ми хотіли у наступному місяці поїхати на Кіпр й там одружитися. 

   Софія мовчки дивиться на мене. Але Інна не збирається мовчати.

   — Знову за рибу гроші! Дімка тобі ще вчора про неї все пояснив. Ми ж всі разом з’ясували, що вона вже з тобою була, коли намагалося ресторатора того… Як його?… Ну, депутата колишнього… Та, не важливо! … Одним словом, підбивала до нього клинця. І досить вдало, бо він аж до Дімки приходив розпитати за розлучення зі своєю благовірною. 

   Інка зробила невелику паузу. Виключно для того, аби набрати повітря й видати:

  — Це треба взагалі бути чокнутим на всю голову, — покрутила вона пальцем біля скроні, — щоб проміняти таку як Софія на таку як твоя Дашка. Там же на лобі неоновими літерами, великими такими, написано “Шукаю папіка!”. От що вона тобі може дати? Ходитиме за тобою, нудітиме. То на те дай, то на се! То вдягнути нема чого, то крема закінчилися, то на море захотілося. Ти зараз там щось скопив? Заощадження я маю на увазі є якісь? Все, забудь про них, якщо одружишся на ній! Будеш тільки на “Нову пошту” за  посилками їздить. А, нє! У вашому випадку кур’єр буде все додому привозити. От ще тобі звершу за доставку. Чого ти либишся? Що смішного? — це вона своєму Дімасіку.