Упир для близнючки

Цікава штука – флешмоб на відроблення дитячої карми. У когось сексуальні флібустьєри ганяються за піастрами та полонять чорнооких красунь, у когось дебет не зійшовся з кредитом, а у мене близнята Ніка та Ліка разом з подругою Сімоною (сільською королевою краси) якогось перцю розвалюють селищне старовинне капище, розбуркують духа каменю, а потім ще й примушують його ганятись за ними у часі.

А причина до тривіального простенька: вчителька історії загадала на літні канікули відвідати  заповідник Асканія-Нова. І що дівчата там не бачили? Оті три старі шкапи Пржевальського та чотири зебри з висолопленими язиками між ногами (тпру, тут же діти!), та висохлі ставки у парку? А ніт, близнючкам забажалося подорожувати у часі, прихопивши з собою подружку для підстраховки.

Ну прямо не дівчача компанія, а «Тимур та його команда»! Вони і листи зашифровані одне одному пишуть, і на парканах їх клеять (добре, хоч клей не нюхають, а то б я від сорому померла), та ще й галюцинаціями страждають. А що це, як не галюцинація? Зате як же гарно описана!

Щось дивне пливло в повітрі. Незрозуміле відчуття тривоги колихалось на вітрі, наче ледве помітна павутинка, на кінчику якої причепився павук… (тільки якщо він зараз застрибне вам у пазуху,  і почне гризти за пупа, я вас попереджала). Яскраво-жовтаве око Місяця підозріло поглядало з висоти на темні тіні, які розповзалися по землі,  ніби щупальця гігантського спрута.

Так, Місяць для жахастиків саме те, що треба. То він Кривавий, то Чорний, то ще бог знає якого кольору. І Боже вас  упаси, якщо він уповені. У кращих традиціях горору Місяцю приписано будити дівчат у їхніх ліжечках і куйовдити незміцнілу свідомість. А що, Ніка – не вийняток із правил.

Чи то вона стала засинати під шелест листя на вітрі, чи то ні, але їй здалось, що фіранки на вікні повільно розтуляються і Місячний промінь падає точнісінько на дзеркальце, залишене на столі. Потім промінь трансформується в птаха і літає по кімнаті, наче шукає острів під час потопу. О, так! Язик у роті німіє, на лобі виступає піт, Ніка не може рухатися, усе, як замовляли, по кальці. А птах у цей час трансформується у красеня-незнайомця у чорному каптурі, наближається до Ніки і.. пристрасно цілує її у вуста. Ні, щось пішло не так, ще зарано піддаватися пристрасті. Потім можуть діти-мутанти народитись. Для початку нехай незнайомець поцілує дівчині руку і на тому розтане у повітрі. 

Оце і все? А де продовження? Де страсті-мордасті, де метання героїні у пошуках втраченого кохання? Вона метається тільки по бібліотеках, як оглашенна, і намагається знайти усі недостатні пазли, щоб уявити цілісну картину Сварожого капища. А може, то капище Пердуна, ой, вибачте, Перуна.  Світ жорстокий. І вимагає кревної жертви. Ще трохи, і Ніка пропукає, чи то пак профукає своє щастя. Що ж тоді сестра-близнючка Ліка скаже? А треба ж ще часову воронку над капищем закривати. Ох, не проворонити б момент! І як в дитячу голову прийшла думка, що вихор може поглинути електромагнітне поле землі, стиснути час, а потім розпрямитись і стерти сьогодення, як корова Берізка злизує сіль з руки Нікової матері. Дитяча фантазія це вам не фінті-мінті! З дитячою фантазією жартувати - зась, бо це може фатально закінчитись.

Але тільки не для Ніки, Ліки та смуглянки-Сімони. Чому смуглянки? А в юності її мати згрішила з негром із Судану, тепер Сіма має відробляти материну карму. Може, капище і їй допоможе? Не капище, а прямо золота жила відмивання чорної карми. Так, у Ніки уже є мотив – чорноокий демон каменю зі спокусливими кубиками пресу під плащем. У Сімони – потенційна можливість відпрацювати материну совість, а як щодо Ліки? Який у неї стимул лізти під дуло пістолета? Може, залишити її лузати насіння під хатою, або нехай далі строче зашифровані листи і засовує в дупло дерева? Може, нехай ще у дитинство грає?

   О, дитинство! Коли дивишся на світ наївними очима, повними подиву; коли вітер фантазії забирає далеко до горизонту; коли кульбабові парашутики здаються невідомими білими птахами, які  пролетіли сотні кілометрів, перш ніж доторкнутися до землі. Це саме той час, коли впевнений, що перед тобою відкриті всі шляхи; де нетерпляче очікує удача; коли до твоїх ніг ніби прикріпили по парі крилець, щоб з їх допомогою  ти міг літати над цією землею.

   Коли все ще захоплюють світанки, вабить захід сонця, а в глибині очей відображуються  зірки; коли невідомість ще не лякає, а тільки змушує радісніше і гучніше битися серце. О, босоноге дитинство, принадність якого пізнаєш набагато пізніше, коли нічого вже не можна повернути, і на твій заклик воно відгукнеться ледь помітною луною.

І ледь помітною дулею у кишені старої куртки, яку Ліка показала у напрямку сусідського паркану, за яким сховалася сусідка баба Глаша. Подейкують, що вона відьма. Недаремно ж селище дощі оминають. А ще вона потай відвідує капище. І робить це вночі, коли ніхто не бачить. Але одного разу Ліка розгледіла хвостик на бабиній дупці. Це було тоді, як бабця Глаша проходила темним провулком і саме з-за хмар визирнув повний Місяць, осяявши те саме місце зі спини. Ой, як Ліка тоді злякалася. Навіть бойфренд, який проводив того вечора Ліку додому, мало штанці не обпудив від страху. 

Темні провулки – то не для слабкодухих, скажу я вам. Особливо коли там ходять бабиська типу Глафіри Іванівни. І особливо коли вони – відьми у надцятому поколінні. 

Хто сказав, що геть усі жінки – відьми? Це брехня. Ліка не така. Вона хвоста не відрощує. Навпаки, вирішила вивести відьму на чисту воду. Ось і мотивчик намалювався.

Так що там із капищем та дзеркалами? Знову Алісу викликати доведеться? Та не ту Алісу, що з Яндекса, а ту, що із Задзеркалля. Бо зі скляними поверхнями дівчата дружать тільки тоді, коли хочуть пересвідчитися у своїй привабливості перед сильною половиною людства. А тут упир якийсь через них лізе, до капища запрошує.

І ось уже замість кімнати – галявина, оточена тінями від акацій, які так щедро затіняють дівочу цноту і не дають упирю розгулятися наповну. На противагу Ніці, Симону так просто голими руками не візьмеш, кубиками пресу не вразиш, бо дівчина ще й не таке бачила. Тим паче, у мами після роману з негром було повно залицяльників. Сімона  з дівчатами таємно випили по 100 грамів коньяку для хоробрості і тепер їх трохи водило із сторони в сторону. Першого разу таке буває з незвички. Як виявилось, у стані алкогольного сп’яніння захисне заклинання не спрацьовує. Магія не любить алкоголь так само, як бджоли, бики та собаки. Упс, нежаданчик вийшов. Була Сімона, Ніка, Ліка, баба Глаша та упир, а ні з того, ні з сього стали табуном коней Пржевальського.