Знахарка

*** 
Ярина сама не помітила як провалилася у сон та спала майже до півдня, коли сонце стояло вже високо, а промені падали просто у вікно, освітлюючи всю вітальню. Її розбудила маленька Маринка, яка плакала та просила їсти. Ярина ледь розліпила важкі повіки. І побачила свого маленького сина. Його обличчя схуднуло, змарніло, осунулося, відсвічуючи синявою. Він все ще спав, а його дихання було ледве помітно. наспіх погодувавши доньку, Ярина побігла до сусідки. 
Маринка тримала її за руку, не відпускаючи ні на мить, і всю дорогу мовчала. 
— Тітко Тетяно, дайте будь-ласка баночку молока! Бо діти щось не здужають!
Бабця Тетяна уважно подивилася на дітей та сплеснула руками. 
— Що це з дітками? Це ж просто жах. Голодні, невиспані, налякані… Може нечисть якась в тебе в будинку завелася, га?
Ярина знизала плечима, і замотала головою.
— Ти в цьому впевнена, дівчинко? — бабця Тетяна суворо глянула на Ярину. — Бо якщо ні, то це ж тебе звинуватять що дітки такий вигляд мають, наче їх не годували і спати не давали. То що тоді?
Ярина відвернулася та заплакала. Виплакавшись, вона розповіла сусідці про все, що бачила минулої ночі. 
— Отже, до вас нічниця завітала, — сказала бабця. — Може ти кватирку забула зачинити? Чи воду з вулиці додому занесла, що ніч на вулиці простояла?
— Тазик я заносила з під білизни. Бо вчора на вулиці його забула, — відповіла Ярина. 
— Ось з ним і принесла нечисть додому, — зітхнула бабця. — Нічниця, мабуть, то була. За дітьми приходила. 
— І що ж мені з нею тепер робити?
— Виганяти. Бо вона буде приходити, поки одна з дітей не помре. 
Всередині Ярини все похолоділо. Вона відчула задуху. Втратити дитину через якусь нечисть? 
— Чи і як її виганяти, розкажіть? — спитала молода жінка. 
— Раніше під люльку з дитиною клали ніж, обереги над ліжком висіли. Або кота до хати принести. Коти, вони ж всяку нечисть проганяють…
— Та нема в нас кота. Був колись, і під автівку потрапив. А нового заводити… Кошеня ж не впорається? 
— Не впорається, — бабця Тетяна похитала головою. — Хіба що свого котика вам можу дати в оренду на ніч. Ось він де! 
З пічки зістрибнув здоровенний чорний кіт з білою грудкою, і білими "шкарпеточками" на лапках. Він підняв пухнастий хвіст, підійшов до Ярини та потерся об її ноги. Маринка нахилилася і погладила його по широкій голові. 
— Йдіть поки що додому, поспить, відпочиньте. А ввечері я сама прийду, дам вам оберіг, і кота принесу в кошику. Бувайте здорові, дітки! — сказала сусідка на прощання. 
Поки немовля спало у колисці, яку Ярина винесла на свіже повітря у двір, Маринка допомагала мамі поратися по господарству — як то курочок та кролів погодувати, полуниці та малину прополоти…
Вже коли сонце почало сідати за обрій, Ярина повернулася до хати. Поки вона готувала вечерю, наказала донці наглядати за братиком. 
Коли опустилися сутінки, Ярина відчула як в її грудях застигає холодна грудка, і наповзає огидний, липкий страх. Наче чорт, який щойно виліз з пекла, замурзаний у смолі та дьогтю, лапає її брудними руками. 
Малюк Максимко саме нещодавно заснув після годування у своїй колисці, і Ярина вагалася, чи не час забрати немовля з ліжка? Маринка, відчуваючи щось недобре, почала скиглити та плакати. І тут у двері постукали. Спочатку раз. Потім два рази. 
Ярина шумно видихнула, підвелася, та кинулася до вхідних дверей. На порозі стояла бабця Тетяна, яка, посміхаючись, тримала у руках кошик, з якого стирчала широка морда кота Барсика, який виблискував у сутінках зеленими очиськами. 
— Частування приготували котику? — спитала бабця Тетяна.
Ярина ляснула себе по лобі у розпачі. 
— Забула! Стільки всього…
— Не біда! — посміхнулася бабця. — Я осьо вам сметанку принесла в банці, дай котику у блюдечко, йому ж прийдешню ніч ще працювати!
Ярина взяла пакунок, дістала баночку зі сметаною, та пригостила кота. Кіт ходив по будинку, наче це він тут був хазяїном, і весь час принюхувався. Він обійшов усі кімнати, наче оглядаючи володіння. Бабця Тетяна попросила дозволу прилягти на диванчик у вітальні. Кіт примостився в неї в ногах, спостерігаючи за кімнатою. иця #крикса