Страхіття

— Мамо! Ляля плясет! — маленька трирічна Маринка засмикала маму за руку, намагаючись її розбудити. 
Ярина заворушилася у ліжку. Протерла заспані очі. Закліпала очима, намагаючись швидко прийти до тями. Й швидким зором оглянула напівтемну кімнату. 
— Донечку, мама втомилася! Дай матусі поспати!  
— Мамо! Бгатик не спить! Ляля пасет! — повторила дівчинка. 
Маринка, жвава та кмітлива, все ще не могла вимовити деякі звуки. Їй казали що треба її до логопеда. Але де знайти логопеда у маленькому селищі міського типу, навіть якщо не кожній районній полікліниці він є? 
Ярина підійшла до колиски, взяла немовля на руки, притисла до свого тіла і лягла на своє ліжко. Дитина швидко заспокоїлася й поринула в сон. 
Але тепер погано спалося Маринці. Вона ворушилася, кричала уві сні, плакала, кілька разів прокидалася серед ночі й кликала маму. 
 — Мамо! Там тьотя така пгозога. Мавесенька. Дуже стгашна. Я боюся! Можна я до тебе лягу? 
— Донечку. ліжко маленьке, не витримає… Ну гаразд, лягай з іншого краю. Впасти не боїшся? 
— Мамо, я тгиматиму тебе кгіпко! Буду місно тебе обіймати. Обісяю!
Марина так і заснула, міцно тримаючись за руку матусі…

*** 
А сама Ярина так і не змогла заснути до самого ранку. Вона лежала у темряві з розплющеними очима і думала про матір, яка вже майже місяць лежала у лікарні, підключена до апарату ШВЛ, і не впізнавала навіть рідну дочку, коли вона приходила її провідати. Думала про чоловіка, який ще в січні поїхав на заробітки у Чехію, і тепер, вже навесні, у передсвяткові дні перед Великоднем, через карантин, не міг повернутися додому. Як же вона за ним скучила! Як важко одній в хаті з двома маленькими дітьми!
В темряві блиснули два маленьких червоних вогники. Місячне сяйво ледь проникали через завісочки у кімнату, лишаючи вузьку стежку на підлозі. Вона побачила маленьку фігурку, ростом не більше за свого маленького сина. Той спав, тихенько посапуючи, опустившись вниз, і обхопивши її щиколотку своїми маленькими ручками. А нічне створіння тихенько підкралося до колиски, принюхуючись довгим носом. 
"Що це? Пацюк?" — думала Ярина. Вона боялася поворушитися, щоб не розбудити дітей. 
Істота встала біля колиски, подряпала ніжки дитячого ліжка кігтями, спробувала деревину своїми гострими зубками. А потім, взявшись передніми лапками за колиску, почала її хитати. За пащі істоти вирвалося тихе гарчання та стогони, які переходили в схлипи. Ярина примружилася. Обриси тіла істоти стали ще чіткішими. Жінка роздивилася довгі пасма волосся, що обгортали істоту наче плащ чи ковдра, згорблену спину, кістляві руки та ноги, трохи роздутий живіт, і довгі вуха, що стирчали на кудлатій голові з під переплутаного волосся. Бліде, майже людське обличчя перекосилося від нелюдської люті. Впалі щоки, злі червоні очі, що запали в очниці, довгий ніс. який ворушився, щось винюхуючи у повітрі, і вишкірений рот, повний дрібних гострих зубів. 
Довго-довго істота качала колиску, нарешті їй це наскучило, і вона застрибнула в колиску, до узголів'я ліжка. Знову повела довгим носом повітря. З пащі висунувся довгий язик, лизнув подушку. Донісся пронизливий вереск. Істота зашипіла. І вистрибнула з ліжка. Вона йшла повільно, перевалюючись з ноги на ногу, йшла просто до ліжка, де лежала Ярина. Жінка заклякла на місці від страху. Ця істота викликала страх. Такий як в дитинстві, коли її лякали то бабаєм, то кікіморою, то ще якоюсь нечистю. Істота ступала по підлозі безшумно, не скрипіли половиці. не шурхотів килим. 
І тут проспівав півень. Істота прошипіла щось в бік Ярини, та сковзнула до вікна. Вона прошмигнула у щілину між стіною та рамою і зникла у ранішніх сутінках. І тут прокинувся малий Максимко, зайшовся плачем. Ярина взяла немовля на руки, почала качати й притисла до грудей. Малюк заспокоївся й знову заснув…