Маленька пригода...

Мері не могла заснути і вийшла на терасу. Звідти відкривався чудовий краєвид на море, а вночі це виглядало в мільйони разів красивіше. Зоряне небо над головою Маріанни дарувало спокій, гармонію і будило прагнення до вершин.
- Чого це вона там сама? - побачивши з вікна своєї кімнати Маріанну, задумався Даня.
Він вирішив налякати дівчину, але вже більш адекватним способом.
Хлопець тихо вирішив підійти ззаду і обійняти Мері. Зараз для Дані це просто жарт, але що буде з часом? Може він закохається? Чи все і надалі буде жартом? 
Отож, наш жартівник уже втілював свій доволі дивний план. Він тихо підійшов до Мері, однією рукою Даня ніжно обійняв її за талію, а іншою закрив рот. Так, як би це не звучало, але так воно й було. 
- Що ти робиш тут сама? Злодія не боїшся? - прошепотів хлопець.
Спочатку Мері не зрозуміла хто це був, але це не завадило їй вдарити поганця ліктем у живіт.
- Ай! Та чого ти б'єшся? Це просто жарт! - скорчився від болю Даня.
- То це ти? Ти зовсім ідіот? Хто так жартує? 
- Ну вибач! Нічого іншого в голову не прийшло. 
- Та в тебе не голова! Ти замість неї гарбуз на плечах носиш! - обурилася Мері.
- Все, забудь. Що ти сама тут робиш? - змінив тему Даня.
- Не могла заснути. А тепер так взагалі спати не зможу! 
- Ну я ж сказав забудь. - парубок  зробив ображений вигляд.
- Та добре-добре. Чого ти не спиш?
- А сенс? Зараз друга ночі, а мені о пів на шосту вставати. Повір краще взагалі не спати.
- Так рано?
- Ага, якщо я вже у Савоні, то хоч побігаю зранку по пляжі. Ти зі мною?
- Ну можна, я ж вже не засну.
Після цих слів вони посміялись. 
- Дивись зірка падає! Загадуй бажання! - скрикнув Данило.
- Воно не збудеться, - сказала Мері, - мої бажання ніколи не збувалися.
- Ну, а може якраз це бажання збудеться. Що ти загадала?
- Дань, якщо я скажу, то воно тим більше не збудеться.
- Ну розкажи мені! Не будь занудою! - почав вередувати парубок.
- Хочу побачити зірку вживу.
Сказавши це, Маріанна почула щирий, дитячий, але образливий сміх.
- Що тут смішного!?
- Ти зовсім дурненька! Хіба ти зараз не дивишся на зірки? 
- Ну дивлюся і що?
- Так твоє бажання точно не здійсниться! 
- Тобто я змарнувала його? - зрозумівши до чого весь цей час вів Даня, сказала Мері.
- Так, Марі! - не припиняючи сміятися, запевнив хлопець.
Проговоривши ще три з половиною години, друзі встигли змінити безліч тем для розмов та зробити не менше селфі. Обговорювали від дитинства до тепер все, навіть трохи пофантазували про старість. У цьому їм домоміг Snapchat. 
- Йди перевдягайся, через 15 хвилин щоб була тут, домовились? - спитав Даня.
- Звісно, ні хвилиною пізніше.
- Марі, ти крута!
- Не називай мене Марі!
- Та це ж прикольно!
- Дань...
- Та чому ні?
- Я тобі потім поясню. Все я пішла.
- В тебе лишилось тринадцять хвилин, Марі. - крикнув вслід їй хлопець.
Недочекавшись відповіді, Данило й сам пішов переодягатися. Тим часом Мері розчесала волосся та зробила високий хвіст. Вдягнула чорні тайтси, широку толстовку такого ж кольору та взула свої улюблені білі кроси з червоними вставками. Дівчина впоралася лише за десять хвилин. Повернувшись на терасу там вже стояв Даня, вдягнений у спортивний костюм кольору хакі та білі кросівки. На голові у нього була чорна кепка з якимось китайським ієрогліфом.
- Ти не міг вибрати інший колір?
- Я взяв тільки цей костюм, - виправдався парубок, - припини кривитися, мені що голим бігати?
- Вже краще голим. - з сарказмом сказала Мері.
- Та нема проблем. - вирішив посміятись Даня і зробив вигляд, що роздягається.
- Ні, стій! Погода трохи вітряна, іншим разом світитимеш своїми принадами, - зупинила дії хлопця Маріанна.
Ще трохи пожартувавши, вони взяли курс на пляж. Там зробили розминку та побігали. 
Через півтори години Мері з Данею сидіти на розмовляли вдома на кухні.
- Ах, точно! Я ж мала тобі пояснити про Марі.
- Якщо не хочеш, можеш не говорити, я зрозумію.
- Та краще розкажу, щоб ти знав, що для мене означає те «Марі». З дитинства всі скорочували моє ім'я до Мері, а мій дідусь Володя називав мене Марі. На літні канікули батьки відвозили нас із Деном до них з бабусею у село. Приблизно у 8-9 років я знову залишалася на всі канікули у них, але це було востаннє. Пам'ятаю, перед першим вересня батько приїхав за нами, і тоді дідусь останній раз назвав мене Марі. Після того, він захворів, а в кінці вересня помер. Відтоді всі забули про «Марі», а тепер ти знову мене так називаєш. 
- Тобто, мені можна і надалі тебе так називати? - поцікавився Даня.
- А якщо я скажу ні, ти перестанеш?
- Ні.
- Дань, з тобою так класно проводити час. Дякую, за те що дружиш зі мною, - Мері підійшла і обійняла парубка, - я вже давно так нізким не розмовляла.
- А з Катею? 
- Не було нагоди.
Саме в той момент на кухню заходить Ден.
- Упс, малявки, - він вже збирався йти, але тут зрозумів, що це його сестричка обнімається, - так, стоп! Маріанна, то ти мені вчора збрехала!?
- Ідіот чи що? Це просто дружні обійми! 
- Повністю згоден з її словами. - підтвердив Даня, хоча глибоко в душі він не хотів, щоб це були «просто дружні обійми».
- Якщо це дійсно так, то припиняйте, бо там зараз інші спустяться, а я не думаю, що вони в це повірять.
- Ага, я пішла, мені треба в душ.