Плани змінилися...

Минуло три тижні...  Мері знову бігла тією стежкою, що й завжди...
- Мері, я тут, біжи до мене!
Почувши голос подруги, дівчина легким бігом побігла до неї.
- Привіт, - лагідно всміхнувшись, привіталась Катя, - давай на вихідних з'їздимо в торговий центр? 
- Привіт. Давай, мені якраз потрібно купити деякі речі. Але чому так раптово?
- Ти ж знаєш про брата і сестру з нареченим, тому довго пояснювати не доведеться. До їхнього приїзду мав би залишитись тиждень, але вони завершили свої справи раніше, тому прилетять не у п'ятницю, а у вівторок, тобто через чотири дні,
але в цьому є плюси! - сказала дівчина, діставши з кишені банківську картку і хитро всміхнувшись.
- Поясни детальніше, бо я не дуже зрозуміла, - із здивованим поглядом відповіла Маріанна.
- Ну, дивись, це банківська картка мого батька, а він дав її мені, щоб я купила все, що вважатиму за потрібне.
- Ого, тобі неабияк пощастило!
- Так, тому післязавтра о 12 годині дня я заїду по тебе.
- Гаразд.
- Ми майже не розмовляли про твоє життя в Україні. Чому ти жодного разу не згадувала про своїх друзів, хлопця? - поцікавилась Катя.
- Бо немає про кого згадувати. В мене немає друзів і хлопця, а ще в класі я, мов привид... Мене ніхто не помічає, а якщо хтось помітить, то не звертає уваги, але мені байдуже, бо в мене є те, чого бракує їм... Всі мої однокласники - це діти багатеньких батьків, але не зовсім всі. Є нормальні, але вони з дивними інтересами, тому спілкування з ними мене не приваблює. Всі роблять те, що захочеться, а про наслідки не задумуються. Один хлопець з мого класу вирішив погратися в дорослого і приніс до школи кілька таблеток, якійсь наркотики напевно, але після того в школі його не було. Подейкують, що він випив їх і помер, але мені здається, що це все плітки і, що його мама дізналася та відправила до батька в Америку. Кожному з моїх однокласників бракує батьківської любові та підтримки, тому вони роблять усе, щоб отримати її...
- Вибач, що спитала. Я не знала, що у тебе все так складно. А в якій школі ти навчаєшся? Може і я туди переведуся?
- В сто тринадцятій. Було б круто, якби ти туди перевелася.
- Так, але мій брат хоче в паралельний клас. 
- Забудь про нього. В тебе є я! - усміхнено сказала Маріанна.
- Мені навпаки краще, бо так він не контролюватиме мене. Доречі, приходь до мене на вихідних.
- Я з радістю, але зараз мушу повертатися, бо сьогодні я без брата і батьки можуть хвилюватися.
- Добре, бувай!
- Бувай.