Унікальний досвід

  - Докторе, бос просить вас негайно підійти до нього в кабінет!

  Довгі, як в будь-якої ельфійки, вуха ресепшеоністки нервово тремтіли, видаючи неабияке хвилювання.

 - Ви що не бачите, що я зайнятий? – визвірився на неї доктор Клод, не відриваючись від накладання пломби на друге горішнє ікло. Це була вже третя пломба, але роботі поки що не було видно кінця, і Клод лише сподівався, що пацієнт не буде сперечатися щодо рахунку.

 - Але ж… - почала дівчина, але асистентка доктора Горгі, що саме подавала Клоду нову порцію замазки, сердито зиркнула на неї, і та, зойкнув, зникла за дверима.  Клод вдячно кивнув і взявся за наступну дірку. Звісно, йому було трохи прикро, що його асистентку персонал клініки поважає (точніше – боїться) більше, ніж його, але він працював тут не перший рік і вже майже звик до таких речей. Насправді  все було дуже логічно. У Клода не було ані зміїного хвоста, ані оригінальної зачіски, якими могла похвалитися Горгі.  Чутки,  безумовно, перебільшували її здатність перетворювати живих істот на каміння, але асистенткою дантиста вона була першокласною, і з анестезією пацієнтів ніколи не виникало жодних проблем.

  Четверту дірку Клоду обробити не дали – у дверях з’явився сам бос і зробив страшне обличчя, показуючи жестами, щоб доктор прискорився, негайно припинив, вийшов з кабінету і подзвонив йому – і все це одночасно.  Клод зобразив бровами щось на кшталт «так, так, прямо зараз», і, зітхнувши, сказав пацієнту щойно за босом закрилися двері: - Ну що ж, на сьогодні мабуть досить.

  - Точно? – слабким голосом проричав клієнт, все ще не розплющуючи очей.     

  - У вас тут справді багато роботи, а в мене вже наступний клієнт скоро, - відповів Клод найщирішим тоном, опускаючи своє крісло додолу. До цього він звикав найдовше – робити свою роботу в декількох метрах від підлоги. Звичайно таке траплялось не кожен день, але все ж таки декілька рас Неверленда могли похвалитися зростом в три-чотири метри, тож довелось опановувати нові умови праці. Заразом і нові інструменти. – До того ж я бачу, що ви сьогодні вже змучились. Тому давайте перенесемо все інше на завтра, згодні?

  Поки Горгі прибирала інструменти, Клод швидко виписав рахунок.

  -  Запишіться на ресепшені на завтра, чи, якщо вам не зручно, на інший день цього тижня. І ще, містер Бо-Буль…

 Здоровенний троль, що вже збирався виходити, повернув до доктора свою квадратну голову, обрамлену густим чорним волоссям.

  - Як ваш лікар-дантист я вам наполегливо раджу припинити їсти булки з липовим медом. Це дуже шкідливо для ваших зубів.

***

  Клод, як і будь-який інший лікар "Многопрофільної клініки всіляких медичних послуг містера Хаггінса", не надто часто бував у кабінеті хазяїна лікарні, тому не відразу зрозумів, що схожий на опудало у чорному лахмітті довгов’язий силует біля столу не якийсь там дивний елемент інтер’єру, а відвідувач. Незважаючи на те, що Клод в Неверленді жив давненько і звик до дивних створінь навколо, щось у силуеті його занепокоїло.

  - Нарешті! – закричав бос, побачивши у дверях доктора і сплескуючи коротенькими ручками. – Невже не можна було швидше?

  - Я й так майже випхав клієнта копняками. Я вважав, що вам все ще важлива репутація клініки і буде неввічливо кинути його там з розкритим ротом і висвердленою, але не замазаною дірою в зубі. То що трапилось? – невдоволено пробурмотів Клод, насторожено спостерігаючи за дивним відвідувачем. Чорні лахміття розвернулися до нього, і він побачив темну порожнечу на тому місці, де могло б знаходитися обличчя.

  - Якщо це справа державної ваги, то мені начхати на репутацію! – пафосно вигукнув бос, вистрибуючи з-за столу і підскакуючи до Клода, наче маленький волохатий м’ячик.

  - Це Клод, наш найкращий дантист широкого профілю. Хірургія, протезування, терапевтична діяльність. – повернувся бос до чорного силуету, запопадливо посміхаючись.

  - Ваш єдиний дантист, - прошелестіло чорне вбрання, і Клод зрозумів, що йому не давало спокою весь цей час. У дивного відвідувача не було не лише обличчя. Ноги в нього теж були відсутні, тож зблизька він нагадував чорне простирадло, яке чомусь прийняло вигляд людського силуету і повисло на відстані декількох сантиметрів від підлоги. 

  - Ну… так.  – промимрив бос. – Але він дуже гарний лікар! В нас не було жодного нарікання на його роботу!

  - Дві скарги за останній рік, - прошелестів голос. – Містере Хаггінс, мені не потрібна ваша реклама, тим більше[MD1] [КГ2]  брехлива. І я не інспектор з міністерства здоров’я. Корона у відчаї, саме тому я тут. А ще, як ви щойно зазначили, в нас просто немає часу на все це. Просто дайте людині інструкції і ми підемо.

  - Секунду! Куди це мі підемо? – твердо, як міг, проказав Клод. – Я нікуди не піду, поки мені не пояснять…

  - Тссс… Клод, ти з глузду з’їхав? Це пан Немезід, дворецький Корони. Корони, розумієш? – замахав на доктора рученятами бос, і в його голосі відчувався жах. – Я не знаю як у ваших людських країнах, а в нас, коли Корона звертається по допомогу, то це честь для будь-якого громадянина!

  - А не для громадянина, а для людини, - слово «людина» було вимовлене чорним простирадлом тим спеціальним тоном, до якого Клод за всі ці роки все ще не звик, - якій треба буде продовжувати робочу візу вже наступного місяця, це ще й шанс. Шанс отримати посвідку на постійне проживання. Для себе і для своєї дружини.