Унікальне знайомство

 -  Діточки мої! Як же я за вами скучила!

  Клод стоїчно витримав тещині обійми, не перестаючи радісно посміхатись, навіть коли його ребра затріщали під тиском сотні кілограмів спітнілого тіла. За останні п’ять років він зустрічався з матір’ю своєї дружини неодноразово і був достатньо кмітливим, щоб виробити найефективнішу лінію поведінки.

  Покінчивши з обіймами, теща моментально перестала звертати на нього увагу, перемкнувши весь свій  материнський запал на дочку. Клод завантажив всі п’ять тещиних валіз до багажника (при цьому автомобіль трохи просів на задні колеса), і вони вирушили з портального вокзалу, оминаючи центр Неверленд-сіті і прямуючи на південь.

  Коли Марта повідомила, що щорічну літню відпустку на морі вони проведуть разом з Ларисою Петрівною, Клод був у розпачі. Після історії з кронпринцем минуло вже декілька місяців і він вважав, що жінка вже пробачила йому ту протекцію, завдяки якій вона отримала унікальний досвід діставання пристаркуватих ельфів з драконячих кишок. Врешті решт, Клод чесно спав на дивані цілий тиждень, поки Марта з ним майже не розмовляла, і на його думку, цим спокутував цю свою «провину» повністю.

  Тож Клод був готовий щиро образитися, але дружина, побачивши його реакцію, квапливо пояснила йому, що він тут взагалі ні до чого.

  «Ти тільки і думаєш про себе і своє вразливе его, але це зовсім не для того, щоб тобі за щось помститися» - пожурила вона його. – «Ти просто не знаєш, що в мами трапилось. Вона в розпачі! Ми просто повинні її підтримати і розрадити в цей важкий для неї час! Ти не бачив, що вона пише в соцмережах! Це жахіття! Зараз я тобі покажу…»

  Клод бачив одного разу, що теща постить в соцмережах в нормальному стані, і зовсім не хотів дізнатися, на що Лариса Петрівна здатна, коли вона у розпачі, тому перевів розмову на інше – а саме спитав, як дружина уявляє собі їх відпустку на курорті втрьох. На що отримав досить продуманий і розгорнутий план, на який був змушений (після формальної боротьби) погодитись, бо всі його аргументи були биті фразами «я так давно її не бачила», «повір мені, вона зовсім не буде нам заважати» та звичайно «ну не будь ти таким егоїстом». Все, чого Клоду вдалось досягти – отримати обіцянку дружини, що вона буде намагатися брати на себе стільки уваги Лариси Петрівни, скільки зможе винести.

  І тепер, вирулюючи на шосе, що вело прямісінько на берег моря Неверленду, Клод міг погодитися з тим, що Марта свою обіцянку виконує.

  Хоча звичайні теми для розмови дорослих людей, що давно не бачилися, закінчилися за годину, теревені на задньому сидінні продовжувались, бо у Марти в запасі був ще Неверленд. Вкрай екзотичне місце, в якому вони мешкали останні роки і по якому пересувалися прямо зараз, давало безліч тем для дискусій з людиною, яка жодного разу тут не була. Тож Клод спокійно вів машину все далі на південь, не переймаючись здивованими зойками тещі, коли та бачила у вікно щось незвичне – чи то величезного равлика в чудернацькому капелюху, що набрав на реактивному скейті досить непогану швидкість по шосе, чи то до нестями шикарний величезний палац, обіч якого вони їхали майже годину.

  Теща зойкала, клацала телефоном знову і знову і перепитувала у Марти, коли в щось не могла повірити. Клод вже думав, що ця поїздка справді мине без повчань, але трапилася заправка. Після того, як теща в туристичному запалі ледь не забула сходити в туалет, фоткаючи з усіх боків чиюсь виверну, що меланхолічно жувала зарості розрив-трави, Лариса Петрівна зненацька вирішила, що далі вона поїде на передньому сидінні. І Клод зрозумів, що настав його час.

  - А чому ви купили саме цю машину? – спитала теща, як тільки вони від’їхали.

  - Ну ви знаєте, як це робиться – в нас був бюджет, провели невелике дослідження, що ми на ті гроші можемо купити… - все ще не вірячи, що починається, відповів Клод.

  - А мені знайома розповідала, що ця модель не дуже. Треба було брати сі-сто п’ятдесят, вона має стільки ж коштувати. І багажник в неї не такий маленький. Ось я тобі покажу, є такий сайт, де можна порівнювати моделі… Ой, а що у вас тут в Неверленді нормальний мобільний Інтернет не зробили? Як же ви тут мешкаєте?

  Клод, утримуючи на обличчі ввічливу посмішку, непомітно закотив очі вгору. Ненадовго, бо треба було слідкувати за дорогою.

  Лариса Петрівна розбиралася у всьому. Ну тобто в неї на все була власна думка, авторитетно підтверджена знайомими та Інтернетом. І вона з радістю цією думкою ділилася, навіть коли (в більшості випадків) в неї цю думку ніхто не питав. Це було досить кумедно – перші декілька хвилин.  Потім починало дратувати. І врешті решт через якийсь час ви починали міркувати про те, що цій жінці треба знайти собі роботу, щоб вона була зайнята. Наприклад, інструктором по плаванню. На акулячій фермі.

  Клоду допомогло пережити цю поїздку те, що теща була в розпачі. Бо крім повчань на різноманітні теми із міркуваннями про те, що всі оточуючі все роблять не так, як треба, в житті Лариси Петрівни ще були чоловіки. Вона не вважала свій вік та зайву вагу чимось, що може перешкодити справжньому коханню, час якого настав, і знаходила це справжнє кохання мінімум раз в квартал. Розчарування, які вона відчувала кожного разу, коли романтичний флер розвіювався, змушували її клястися, що більше ніколи вона не дозволить собі захопитися «цими клятими бовдурами» і що «вона вже застара для такого».

  Прямо зараз вона саме переживала такий момент, і тому розповіді про те, що Клод обрав не найкращу професію в житті, бо дантисти отримують менше, ніж пластичні хірурги, часто змінювалися скаргами на те, що останніх нормальних чоловіків на планеті заграбастали її дочки. Ці скарги Клоду було чути набагато приємніше, і тому вони таки добралися до готелю у затишній лагуні, не потрапивши в аварію.