Акт I. Народження / Глава 2. Архітектори / Розділ 5. Той, хто запитає

Ангели завершували черговий світ.

Він був холодний.

Молодий.

Порожній.

Навколо нього вже існував шлях. Над ним уже світило те, що колись стане його сонцем. У його глибині повільно визрівали форми, які ще не мали назв.

Усе було правильно.

І все ще мовчало.

Старший дивився на цей світ довго.

— Тобі подобається? — запитав він.

Творець відповів не відразу.

— Так.

— Але Ти не радієш.

— Радію.

— Не так.

Молодший Син глянув на Отця.

Він теж це відчув.

У Творцевій радості справді було щось незавершене.

Не смуток.

Не розчарування.

Не нетерпіння.

Очікування.

Старший подивився на світ, який щойно отримав форму.

— Чого йому бракує?

— Голосу.

— Ангели можуть говорити?

— Ні.

— Тоді хто заговорить?

Творець дивився на порожній світ.

— Той, хто не отримає готової відповіді.

Старший відчув, як у ньому знову народжується цікавість.

— І що він скаже?

— Не знаю.

Старший різко повернувся до Отця.

— Ти не знаєш?

Молодший теж здивувався.

Творець усміхнувся.

— Я знаю все, що може бути сказане.

— Але не знаєш, що він скаже?

— Я не примушу його сказати.

Старший мовчав.

Ця відповідь була більшою, ніж здавалася.

— Тоді він може промовчати, — сказав Молодший.

— Може.

— Може сказати не те.

— Може.

— Може поставити неправильне питання.

Творець подивився на Нього.

— Немає неправильного питання, якщо воно народилося з бажання зрозуміти.

Старший повільно повторив:

— З бажання зрозуміти...

Він знову глянув на світ.

— А якщо він не захоче зрозуміти?

Творець мовчав.

І ця тиша була відповіддю важчою за слова.

Молодший заплющив очі.

Він уже бачив майбутню мить, коли хтось стоятиме перед тим, чого не розуміє, і не поставить питання.

Не попросить часу.

Не зробить паузи.

Не спробує збагнути.

Просто візьме.

Старший ще не бачив цього ясно.

Але відчув, що питання, яке він поставив, не зникне.

Воно чекатиме.

Так само, як порожній світ чекав голосу.

Творець дивився в безмежність.

Старший запитав:

— Отже, весь цей дім для того, хто поставить Тобі питання?

— Не тільки Мені.

— А кому ще?

Творець відповів тихо:

— Собі.

Старший надовго замовк.

Це йому сподобалося.

А Молодшому стало тривожно.

Бо той, хто здатен запитати себе, одного дня здатен і втекти від відповіді.

Світ під ними мовчав.

Але це мовчання вже не було порожнім.

У ньому було чекання.

Творець усміхнувся.

— Він ще мовчить, — сказав Старший.

— Так.

— Але колись заговорить?

— Колись поставить перше питання.

— Яке?

Творець не відповів.

Бо це питання ще мало народитися в тому, кого ще не існувало.

І саме тому воно мало значення.