Universe

Акт I. Народження / Глава 1. До першого слова / Розділ 3. Простір

Після часу з’явився простір.

Не як безмежність.

Безмежність — це слово тих, хто вже знає межі й намагається уявити їхню відсутність.

Простір народився інакше.

Він з’явився як можливість бути не лише “є”, а й “тут”.

А потім — “там”.

І між “тут” та “там” виникла нова відстань.

Не та, яку створив час.

Інша.

Відстань між присутностями.

Старший Син дивився на це уважно.

— Тепер можна відійти, — сказав він.

Творець відповів:

— Так.

Молодший Син тихо додав:

— І можна не повернутися.

Творець подивився на Нього.

— Так.

Старший озирнувся на простір, який ще не мав ні зір, ні світів, ні шляхів, ні домів.

— Але якщо не можна відійти, то й повернення немає.

Молодший не заперечив.

Бо це було правдою.

Простір ще не був домом.

Але вже міг ним стати.

Бо дім неможливий там, де немає відстані.

Неможливо повернутися туди, звідки ніколи не відходив.

Неможливо чекати того, хто не може заблукати.

Неможливо сказати “я прийду”, якщо немає шляху.

І тому простір був не просто місцем.

Він був майбутньою можливістю повернення.

Творець мовчав.

Старший дивився на нову відстань із цікавістю.

Молодший — із тривогою.

А простір розгортався далі.

Ще порожній.

Ще без світла.

Ще без руху.

Але вже достатній для того, щоб одного дня хтось міг піти.

І хтось інший міг чекати.

Подобається

#269 в Фантастика
#62 в Фанфік

Відредаговано: 30.06.2026