***

Вони біжать вуличками Парижа голосно сміючись. Обручки на пальцях яскраво виблискують у променях ранкового сонця. І в цю мить Хьонджін відчуває себе по-справжньому щасливим. 

Сьогодні день їхніх заручин. День, коли Чанбін пообіцяв йому бути поруч до кінця життя. День, коли Джін остаточно зрозумів, що не покохає нікого більше, ніж свого майбутнього чоловіка.

Все сталося так просто і звично, що Хван і не встиг зрозуміти. Хлопці давно планували полетіти у Францію, щоб відпочити та провести час разом. Останні місяці видалися важкими. Через постійний завал на роботі і стрес Чанбін був надзвичайно втомлений, але намагався знайти вільну хвилинку для свого коханого Хьонні. І Джін це дуже цінував, адже як ніхто інший розумів, через що доводиться проходити його хлопцю. Він і сам був, неначе вижатий лимон, після постійних докорів начальника. Тому спільний відпочинок мав стати гарним приводом для того, щоб побути вдвох і забути про турботи повсякденного життя.

– Бінні, хіба ми не збиралися в Лувр? – Джін сонно кліпає очима, роздивляючись свого хлопця, який мирно спить під боком.

– Ще п'ять хвилин, – бурмоче сильніше, зариваючись у подушки. – Той музей нікуди не втече. Краще полеж зі мною.

– Він може і не втече, але зачиниться, поки ти прокинешся, – Хван намагається ще раз розбудити свого хлопця, але натомість опиняється притиснутим до теплого тіла.

– Хьонні, от чому ти завжди такий нетерплячий? – Чанбін мило всміхається, цілуючи парубка в кінчик носа, а Хьонджін тане від цієї ніжності, і від хриплого після сну голосу Со.

– Я б таким не був, якби ти не спав до обіду, – обурюється Джін, ніби він не прокинувся десять хвилин тому, легко цьомнувши Біна в губи.

Це була ще одна маленька слабкість Хван Хьонджіна. Він обожнював цілувати Чанбіна зранку, в обід і на вечір. А його бойфренд вдавав, що не розуміє, в чому річ, нахабно випрошуючи солодкі поцілунки.

– Навіть тут мені відпочити не даєш, – юнак легко випускає Хвана з своїх рук, сідаючи в ліжку. – Ми ж приїхали повалятися під теплою ковдрою, хіба ні?

– Ні, серденько, ми тут, бо я хочу провести час разом і створити нові щасливі моменти з тобою, – він хіхікає зі здивованого обличчя Біна, встаючи з ліжка. – Піднімайся, а я зроблю нам кави.

– Хьонні, як ти щойно мене назвав? – Чанбін зараз такий милий, що Джіну хочеться послати той Лувр під три чорти, заритися руками в ці неслухняні кучері і, як того хоче Со, провести з ним цілий день у ліжку.

– Не розумію про що ти, Бінні, – хлопець дражниться, бо знає, що йому за це нічого не буде. Максимум поцілунки, які він обожнює до нестями. 

– Краще вмивайся і приходь на кухню, – Хьонджін тихо сміється, слухаючи з кімнати тихе буркотіння свого хлопця. Він заварює каву, наспівуючи якусь знайому мелодію під носа.

Сьогодні має бути чудовий день. Адже сонце лагідно світить крізь привідчинене вікно, пташки співають, а люди гомонять, створюючи своїми розмовами особливу атмосферу. Джін почувається просто чудово. Хлопець обожнював Францію і все, що з нею зв'язане. Тому, коли його Бінні запропонував полетіти у відпустку в Париж, Джін не роздумуючи погодився. Це ж мрія, а він не дурень, щоб від неї відмовлятися.

– Про що задумався? – юнак здригається від ніжного поцілунку в шию.

– Дякую, – легко зривається з його губ, а руки коханого міцніше обплітають тонку талію. – За те, що ти поруч, і що кохаєш мене.

– Кошеня, що з тобою сьогодні? – Чанбін розвертає його у своїх руках, цілуючи хлопця в носа. Хьонджін мило морщиться під тихий сміх Со.

– Нічого, просто я кохаю тебе. І це так чудово, що ми поїхали в Париж разом, – Джіну хочеться співати оди своєму хлопцю, але поки що він стримується.

– Я теж кохаю тебе, Хьонні, – Бін цілує так ніжно, що юнак тане в його руках.

Хлопцю не хочеться відриватися від коханих вуст. Скільки б часу не минуло, але Джіну завжди буде мало Чанбіна. Його рук, губ, тихого сміху, теплих обіймів посеред ночі, несподіваного репу, коли вони повертаються з роботи. Він хоче провести з ним якнайбільше часу. Вкрасти на секунду більше вільного часу.

– Сонце, якщо ми продовжимо, – Бін обережно розціловує обличчя коханого, – то наш Лувр накриється мідним тазом.

– Ні, ні, наша ціль на сьогодні він, – Хьонджін відпускає хлопця з своїх рук, а натомість вручає чашку. – Пий свою каву, а я йду вмиюся, бо такими темпами ми й справді не вийдемо з дому.

Минає ще дві години, поки вони вибираються з винайманої квартири. До найвідомішого музею світу було рукою сягнути. Тому, тримаючись за руки, хлопці йдуть туди. А коли потрапляють всередину, то в Хьонджіна перехоплює подих від краси. Йому хочеться зробити фото кожного куточку, щоб привезти додому хоч маленький шматочок своєї мрії. І поки Джін захоплюється ще однією картиною чи скульптурою, Чанбін фотографує його. Хван це прекрасно бачить, але вирішує не зважати, даючи можливість Со також насолодитися моментом.

– Вітаю із здійсненням мрії, Хьонні, – юнак, м'яко всміхаючись, підходить ближче. – Не хочеш зробити фото на пам'ять?

– Звісно, Бінні, – у цю мить Джін готовий покласти до ніг Чанбіна цілий світ, але натомість стає поруч і цілує в м'яку щічку, поки хлопець робить селфі.

– Якби не ти, ця мрія не здійснилася б, – шепоче перед тим, як міцно обійняти Біна, ховаючи обличчя у згин шиї.

Він тихо шморгає носом, поки юнак заспокійливо гладить його по спині. Хьонджін розчулений і подумки дякує всім Всевишнім силам за те, що в його житті п'ять років тому з'явився Со Чанбін. Цей парубок розфарбував його сіре існування яскравими кольорами, змусивши Хвана по-справжньому відчути смак життя.

– Коханий, ти що, плачеш? – рука, що заспокійливо гладила спину, зупиняється, і Бін намагається зазирнути в обличчя юнака, але Джін впирається, як може.

– Це нічого... Просто від щастя. Не зважай, – він витирає сльози рукавом свого пальта кольору капучино. – Я занадто зворушений тим, що можу бути тут, з тобою.