Глава 54. Адріан

Три тижні. Двадцять один день тиші, яка з кожною годиною стає дедалі гучнішою, перетворюючись на нестерпний ультразвук.

Мій бізнес зараз перебуває в зеніті. «Корсак-Індастріз» поглинає активи Бойка з такою швидкістю, що аналітики Forbes не встигають оновлювати рейтинги. Ми з Бурею методично й холоднокровно знищили спільну загрозу, розірвали Бойка на шматки та поділили здобич. Я мав би відчувати смак крові й тріумфу на губах. Я мав би святкувати найбільшу перемогу у своїй кар’єрі.

Зі зрадниками покінчено: Бойко знищений, охоронець Стефан звільнений, Вікторія теж більше не з’являлася на моєму горизонті. Слід радіти.

Замість цього я відчуваю себе розгромленим. Порожнім. Наче хтось вийняв з моїх грудей двигун і залишив там лише глухий вакуум.

— Нічого, Адріане, — Костянтин входить до мого кабінету, але цього разу він не кладе на стіл флешки чи документи. Він просто зупиняється біля порога, ховаючи очі. — Вона зникла професійно. Жодних активних карток, жодних викликів з її старого номера. Вона не виїжджала за кордон — принаймні за своїм паспортом.

— Я дав тобі всі ресурси, Костю! — я зриваюся на крик, і мій голос відлунює від панорамних вікон. — Вона не агент спецслужб, вона — дівчина, яка просто пішла з офісу! Як можна не знайти людину в цифровому світі?!

Костянтин важко зітхає.

— Вона знає, як працює наша СБ. Ти сам її вчив бути уважною до деталей. Вона просто... викреслила себе. Адріане, вона не ховається від правосуддя. Вона ховається від тебе.

Я махаю рукою, змушуючи його піти. Мені не потрібні його логічні висновки. Мені потрібна вона.

Ввечері я їду до її квартири. Не тієї, де вона зараз ховається, а тієї, де вона жила до того, як я перетворив її життя на пекло. Вона звільнила її тиждень тому. Власник сказав, що вона залишила ключі в поштовій скриньці й поїхала в невідомому напрямку.

Я відчиняю двері своїм дублікатом — тим самим, який я зробив без її відома, коли ще вважав її «об’єктом». Тепер цей ключ у моїй руці здається розпеченим металом.

Всередині порожньо. Квартира виглядає мертвою. Стерильною. Жодних книг на полицях, жодних чашок у раковині. Вона забрала все. Кожен шматочок себе, кожну нитку, що пов’язувала її з цим місцем. Я повільно проходжу до вітальні, де повітря ще зберігає ледь вловимий, примарний аромат її парфумів — щось легке, з нотками цитруса і дощу. Цей запах б’є в ніздрі сильніше за будь-який алкоголь.

На підвіконні я помічаю щось маленьке. Самотній предмет, який вона не взяла з собою. Я підходжу ближче.

Це маленька срібна підвіска у формі пера. Я подарував її їй після тієї вдалої угоди в Парижі, ще до того, як почалася вся ця каша з фіктивними заручинами. Тоді вона вже не була для мене “дочкою ворога”, але ще й не стала коханою. Вона справді заслужила похвалу і в момент, коли я обирав черговий дарунок для Вікторії, помітив це перо в ювелірному бутику. І все склалося. Я не міг не відзначити її працелюбності.

Вона залишила її тут. Не забула. Саме залишила. Як заяву. Як знак того, що нічого з моїх рук їй більше не належить. Це «перо» зараз здається мені важчим за тонну свинцю.

Я сідаю на підлогу в порожній кімнаті, притискаючи холодний метал до долоні.

Раптом мені згадується наша розмова в тому ліфті. День, коли я сказав їй, що вона — лише пустка, яку я заповнив. Як я помилявся. Яким же я був сліпим, самовпевненим виродком.

Справжня пустка — це не вона. Справжня пустка — це мій величезний пентхаус у центрі, де кожен крок звучить занадто гучно. Це мій кабінет, де мені більше не приносять каву саме тієї температури, яку я люблю. Це моє життя, де є мільярди на рахунках, але немає жодної людини, якій я міг би просто подивитися в очі без страху побачити там віддзеркалення свого власного монстра.

Я виграв війну з Бойком. Я повернув собі честь в очах Бурі. Я став королем ринку.

Але стоячи тут, у порожній орендованій квартирі на околиці, я розумію: я програв головний бій. Я програв Діану. І цей програш неможливо перекрити жодним контрактом у світі.

— Де ти, Діано? — пошепки питаю я порожнечу.

Але у відповідь чую лише тихий шум вулиці за вікном. Вона викреслила мене не просто зі свого життя — вона видалила мене зі своєї душі. І це усвідомлення розриває мене на шматки набагато ефективніше, ніж будь-який компромат.