Після наради він не повернувся одразу до кабінету.
Ярина знайшла його там, де він завжди думав — біля вікна.
Місто за склом світилось холодними вогнями.
— Навіщо ви це зробили? — її голос був тихіший, ніж вона очікувала.
— Це був правильний варіант.
— Ні. Це був мій ризик.
Він повільно обернувся.
— Ви зробили свою роботу.
— Але відповідальність…
— Не завжди має лежати там, де легше її залишити.
Це прозвучало різкіше, ніж зазвичай.
Ярина мовчала кілька секунд.
— Ви мене захищаєте?
Пауза.
Довша, ніж мала б бути.
— Я вирішую проблеми, — відповів він нарешті.
— Це не відповідь.
Він подивився на неї довше.
І вперше в цьому погляді не було дистанції.
— Тоді ні.
Тиша стала іншою.
Небезпечно чесною.
Ярина зробила крок ближче.
— Чому тоді?
Він не відвів погляду.
— Бо ви не помилка.
І цього разу вона не знайшла, що відповісти.