Проблеми прийшли неочікувано.
Контракт із ключовим партнером опинився під загрозою зриву через помилку в документах. Формально — відповідальність лежала на Ярині.
Вона дізналась про це не від Максима.
Від Олени.
— Там уже готують пояснення, — тихо сказала та. — І, чесно, ситуація неприємна.
Ярина сіла повільно, ніби підлога раптом стала нестійкою.
— І що далі?
— Далі буде розбір. І хтось має взяти відповідальність.
Вона і так знала, що це означає.
Увечері її викликали до переговорної.
Там уже були партнери, юристи, кілька керівників. І Максим.
Він стояв біля вікна.
Не рухався.
Не дивився одразу на неї.
І це було найгірше.
— Помилка у звітах призвела до ризику втрати контракту, — сухо сказав один із партнерів.
— Хто відповідав за фінальну перевірку? — інший голос.
Погляди повільно зійшлись на ній.
Ярина відчула, як стискаються пальці.
Вона вже відкрила рот, щоб відповісти.
Але Максим перервав її першим.
— Я.
Тиша.
Навіть повітря ніби зупинилось.
Ярина різко повернула голову.
— Що?
Він не подивився на неї одразу.
Лише спокійно повторив:
— Відповідальність на мені.
— Максиме, це не…
Він підняв руку. Ледь помітно. Але цього вистачило, щоб її зупинити.
І вперше вона побачила не керівника.
А людину, яка свідомо бере удар на себе.