Глава 4

Наступного ранку офіс зустрів Ярину дивною тишею.
Це була не та тиша, коли всі зайняті роботою. А та, коли всі зайняті тобою.
Вона це відчула ще в ліфті — короткі погляди, які одразу відводили, варто було їй подивитись у відповідь. Шепіт, що обривався на півслові. І це відчуття, ніби вона зайшла не в офіс, а на сцену, де вже почалась вистава без неї.
— Ти вже головна новина ранку, — сказала Олена, навіть не піднімаючи очей від документів.
— Яка ще новина?
— “Помічниця Градова поставила його на місце”.
Ярина повільно видихнула.
— Це перебільшення.
— У нас тут перебільшення — це офіційна валюта.
Вона не встигла відповісти.
Двері кабінету відчинились.
Максим вийшов швидко, як завжди зібраний, холодний, точний. Але цього разу його погляд одразу знайшов її — і затримався на секунду довше, ніж це було б безпечно в їхній ситуації.
— Ярино, зайдіть.
Без пояснень. Без інтонацій, які можна було б прочитати.
Вона підвелася і пішла за ним.
Кабінет пах кавою і чимось дорогим, майже невловимим — тим, що завжди залишалось після нього.
Максим зачинив двері.
— Сідайте.
— Якщо це через вчора…
— Це не через вчора.
Він кинув на стіл теку.
— Це через роботу.
Ярина відкрила документи.
— Проєкт “Альта-Буд”?
— Ви будете вести його разом зі мною.
Вона підняла очі.
— Разом?
— Саме так.
— Але це…
— Це відповідальність.
Вона мовчала кілька секунд.
— Чому я?
Максим сперся на край столу.
— Бо вчора ви сказали мені правду. А це рідкість у моєму оточенні.
Його голос був спокійний. Але в ньому вже не було звичної дистанції.