Глава 4

Наступного ранку офіс зустрів Ярину дивною тишею.
Це була не та тиша, коли всі зайняті роботою. А та, коли всі зайняті тобою.
Вона це відчула ще в ліфті - короткі погляди, які одразу відводили, варто було їй подивитись у відповідь. Шепіт, що обривався на півслові. І це відчуття, ніби вона зайшла не в офіс, а на сцену, де вже почалась вистава без неї.
- Ти вже головна новина ранку, — сказала Олена, навіть не піднімаючи очей від документів.
-  Яка ще новина?
-  “Помічниця Градова поставила його на місце”.
Ярина повільно видихнула.
- Це перебільшення.
-  У нас тут перебільшення — це офіційна валюта.
Вона не встигла відповісти.
Двері кабінету відчинились.
Максим вийшов швидко, як завжди зібраний, холодний, точний. Але цього разу його погляд одразу знайшов її - і затримався на секунду довше, ніж це було б безпечно в їхній ситуації.
- Ярино, зайдіть.
Без пояснень. Без інтонацій, які можна було б прочитати.
Вона підвелася і пішла за ним.
Кабінет пах кавою і чимось дорогим, майже невловимим - тим, що завжди залишалось після нього.
Максим зачинив двері.
- Сідайте.
- Якщо це через вчора…
- Це не через вчора.
Він кинув на стіл теку.
- Це через роботу.
Ярина відкрила документи.
- Проєкт “Альта-Буд”?
- Ви будете вести його разом зі мною.
Вона підняла очі.
- Разом?
- Саме так.
- Але це…
- Це відповідальність.
Вона мовчала кілька секунд.
- Чому я?
Максим сперся на край столу.
- Бо вчора ви сказали мені правду. А це рідкість у моєму оточенні.
Його голос був спокійний. Але в ньому вже не було звичної дистанції.