Глава 2

О сьомій сорок п'ять Ярина вже стояла біля входу до офісу.
Перший робочий день завжди нагадував їй перший день у школі. Тільки замість зошитів — ноутбук, а замість вчителів - люди, від яких залежить твоя зарплата.
Вона поправила піджак і зайшла до будівлі.
На тринадцятому поверсі її зустріла усміхнена жінка років сорока.
- Нарешті. Я вже почала думати, що ти передумала.
- Передумала?
- Після знайомства з Максимом Градовим багато хто передумує.
- Настільки все погано?
Жінка розсміялася.
- Я Олена. Фінансовий директор. І єдина людина в компанії, яка може сперечатися з нашим босом і залишатися живою.
Ярина мимоволі усміхнулася.
- Дуже приємно.
- Побачимо, що ти скажеш ввечері.
Олена провела її до робочого місця.
Стіл знаходився просто біля кабінету генерального директора.
- Тут сиділа попередня помічниця?
- Так.
- А чому звільнилася?
- Вийшла заміж.
- Це ж добре.
- За два місяці роботи з Максимом.
Ярина застигла.
- Що?
- Не за Максима. Просто втекла від нього в шлюб.
Вони розсміялися.
Саме в цей момент двері кабінету відчинилися.
Максим вийшов із телефоном біля вуха.
Сірий костюм сидів на ньому бездоганно.
Він щось коротко сказав співрозмовнику і поклав слухавку.
- Доброго ранку.
- Доброго, — відповіла Ярина.
- Запізнилася на дві хвилини.
Вона подивилася на годинник.
Восьма нуль дві.
- Робочий день починається о восьмій?
- Для тебе - так.
Олена співчутливо похитала головою.
- Я ж казала.
Максим простягнув Ярині планшет.
- Графік на сьогодні.
Вона відкрила файл.
І мало не впустила його.
- Дев'ять зустрічей?
- Десять.
- Тут дев'ять.
- Десяту я ще не додав.
- Звичайно.
Він уважно подивився на неї.
- Передумала?
- Ні.
- Добре.
Максим повернувся до кабінету.
А Ярина вперше відчула азарт.
Чим складніше завдання, тим цікавіше.
До обіду вона вже відповідала на дзвінки, переносила зустрічі, готувала документи та намагалася запам'ятати імена половини співробітників.
О дванадцятій двері кабінету знову відчинилися.
- Кава.
Ярина підняла голову.
- Що?
- Кава.
- Ви просите чи наказуєте?
Максим сперся плечем об дверний косяк.
- Це перевірка.
- Яку я вже провалила?
- Ні. Поки що проходите.
- Я не секретарка.
- Знаю.
- Тоді чому кава?
- Тому що я працюю без перерви з шостої ранку.
Ярина мовчки дивилася на нього.
- Ви можете самі сходити до кавомашини.
- Можу.
- То сходіть.
Кілька секунд тривала тиша.
Олена, яка проходила повз, ледь не вдавилася сміхом.
Максим повільно усміхнувся.
- Добре.
Він пішов.
А через хвилину повернувся з двома чашками.
Одну поставив перед Яриною.
- Це що?
- Компроміс.
- Я вас ще не розумію.
- Це взаємно.
Їхні погляди зустрілися.
На якусь мить шум офісу ніби зник.
Ярина раптом помітила, що в його карих очах постійно живе втома.
Наче він давно не відпочивав.
Наче тягнув на собі занадто багато.
І чомусь ця думка здалася їй небезпечною.
Бо співчувати босу було останнім, що входило до її планів.
Ближче до вечора в офісі почався справжній хаос.
Один із важливих клієнтів несподівано переніс зустріч.
Інший вимагав терміново змінити умови контракту.
Телефони не замовкали.
Працівники нервували.
А Максим ставав дедалі похмурішим.
- Де документи по "Альта-Буд"?
- На вашій пошті.
- Не бачу.
- Бо ви відкрили не ту папку.
Він насупився.
Ярина взяла мишку і відкрила потрібний файл.
- Тут.
- Я знав.
- Звичайно.
Максим подивився на неї так, ніби намагався вирішити, чи вона з нього глузує.
- Ви завжди така смілива?
- Тільки коли маю рацію.
- Небезпечна риса.
- Мені казали.
Вперше за день він засміявся.
По-справжньому.
І від цього сміху обличчя стало зовсім іншим.
Молодшим.
Теплішим.
Привабливішим.
Ярина одразу насварила себе за цю думку.
Красивий чоловік - ще не привід втрачати здоровий глузд.
Особливо якщо цей чоловік твій начальник.
Особливо якщо він Максим Градов.
І особливо якщо між ними лише починається історія, яка змінить життя обох.