Глава 1

Ярина Коваль ненавиділа запізнюватися.
Саме тому вона стояла біля скляного офісного центру за двадцять хвилин до початку співбесіди й нервово стискала ручки сумки.
Висока будівля з темного скла відбивала ранкове сонце. Біля входу снували люди в ділових костюмах, а поруч зупинялися дорогі автомобілі.
— Спокійно, — пробурмотіла Ярина сама до себе. — Це просто співбесіда.
Насправді вона чудово розуміла, що ця співбесіда може змінити її життя.
Посада особистої помічниці генерального директора компанії «ГрадБуд» оплачувалася настільки добре, що вакансія зникла з сайту вже через кілька годин після публікації.
І все ж її запросили.
Ярина досі не могла повірити.
Після розриву з нареченим вона переїхала до іншої квартири, закрила всі спільні рахунки й почала життя заново. Робота стала єдиним місцем, де вона почувалася впевнено.
Тому сьогоднішній шанс не можна було втратити.
Вона глибоко вдихнула і зайшла всередину.
У просторому холі пахло кавою та дорогими парфумами.
— Добрий день, — усміхнулася адміністраторка. — Ви на співбесіду?
— Так. Ярина Коваль.
— Тринадцятий поверх.
Ліфт підняв її нагору за лічені секунди.
Секретарка провела Ярину до переговорної кімнати.
— Зачекайте тут.
Двері зачинилися.
Ярина сіла за стіл і розклала документи.
П'ять хвилин.
Десять.
П'ятнадцять.
Вона вже почала думати, що про неї забули.
І саме тоді двері різко відчинилися.
До кімнати зайшов чоловік.
Високий.
Темне волосся.
Біла сорочка з розстебнутим верхнім ґудзиком.
І той самий погляд, від якого хотілося одразу випрямити спину.
Максим Градов.
Власник компанії.
Особисто.
Ярина миттєво підвелася.
— Добрий день.
— Добрий.
Він кинув на стіл теку й сів навпроти.
Без усмішки.
Без зайвих слів.
Без спроб справити приємне враження.
Максим перегорнув її резюме.
— Чотири роки роботи в юридичній компанії.
— Так.
— Англійська.
— Вільно.
— Стресостійкість.
Ярина стримала усмішку.
— У резюме всі пишуть, що вони стресостійкі.
Вперше за всю розмову куточок його губ трохи смикнувся.
— Приємно бачити чесну людину.
Він підняв очі.
І на секунду між ними виникла дивна напруга.
Незрозуміла.
Небажана.
Ніби кожен намагався зрозуміти іншого.
Максим першим відвів погляд.
— У мене складний характер.
— Я теж не подарунок.
Тепер він уже посміхнувся відкрито.
Ледь помітно.
Але посміхнувся.
— Цікава відповідь.
— Чесна.
— Ви завжди така пряма?
— Майже завжди.
— Це може стати проблемою.
— А може стати перевагою.
Кілька секунд він мовчав.
Потім закрив теку.
— Чому ви хочете працювати саме тут?
Ярина не стала вигадувати красиві фрази.
— Тому що мені потрібна робота. Хороша робота. І тому що ваша компанія одна з найкращих.
— Без натхненних промов про кар'єру мрії?
— Ні.
— Подобається.
Максим підвівся.
Вона теж автоматично встала.
— Що ж, пані Коваль...
Він підійшов ближче.
Надто близько.
Ярина відчула запах дорогого парфуму.
І раптом усвідомила, що цей чоловік набагато небезпечніший, ніж здавався на фото в інтернеті.
— Коли можете почати працювати?
Вона здивовано моргнула.
— Перепрошую?
— Ви прийняті.
— Просто зараз?
— А навіщо тягнути час?
— Ви навіть не поставили половину запитань.
— Мені вистачило відповідей.
Ярина дивилася на нього кілька секунд.
— Тобто ви вже все вирішили?
— Так.
— А якщо я відмовлюся?
В його очах промайнуло щось схоже на азарт.
— Не відмовитеся.
— Чому ви так упевнені?
— Бо ви прийшли сюди перемагати.
Від цих слів по шкірі пробігли мурашки.
Наче він бачив її наскрізь.
Наче знав більше, ніж мав знати.
Максим простягнув руку.
— Вітаю в команді, Ярино.
Вона вагалася лише секунду.
А потім вклала свою долоню в його.
І ще не знала, що саме цей момент змінить усе її життя.