36

(Ліка)

Відкриття відреставрованого причалу було надзвичайною подією в нашому місті, яка не пройшла повз увагу жителів.

Місцева влада влаштувала на цю честь грандіозне шоу. Ярмарок із різноманітними сувенірами, закусками та напоями, виступ танцюристів і морського інструментального оркестру — молодь була у захваті. Особливо радував дозвіл відвідати борт воєнного корабля, який у цей день був відкритий для всіх охочих.

Я стояла вся червона та запарена. Бо, по-перше, не розраховувала на таку спеку і вдягнула чорну сукню з паєтками, яка немов приманювала сонячне розпечене світло. А по-друге, сісти можливості не було, і весь концерт я тримала Макарчика на руках.

— Ліко, ми ж піднімемося на корабель, так? Пішли, там уже черга! — кума потягла мене за рукав у бік трапу.

Дякуючи небесам, матрос додумався підхопити мене за руку, коли я, тримаючи Макарчика, переступала через величезне провалля між сходинкою трапу та бортом, зі страхом дивлячись на чорні води внизу.

На відкриття причалу мене запросила кума зі своїм другом, якого я добре знала. Зі сміхом я спостерігала, як дівки навколо строять йому оченята, бо знала, що цей хлопець зовсім не по дівчатах. Але співав, зараза, гарно. Ми навіть іноді влаштовували дуети, бо мій внутрішній музикант вимагав час від часу випускати його на волю.

— Олю, сфоткай мене, пліз, з Макаром біля штурвала.

— Без проблем. Але ти потім теж мене пофоткаєш, добре? — подруга дістала свій айфон.

— Добре, але тільки не п’ятсот мільйонів фоток, окей? — моя кума була фотографинею і робила справді класні фотографії. Але був і мінус: коли вона просила познімати її, то це було надовго. Адже вона й так прискіпливо ставилася до фото, а тут ще в ролі папараці я, яка геть не вміла гарно знімати.

Вітер тріпав моє волосся, і поки Оля фотографувала мене із сином, я замилувалася тим, як сонячні промінчики плуталися у його світлих кучерях.

— Коротше, давай спочатку піднімемося на верхню палубу. Може, там фото вийдуть цікавіші, — Оля махнула нам із Глібом рукою, вказуючи на драбину.

— Серйозно? І як я піднімуся туди з Макаром?

— Легко! Я допоможу. — Гліб підхопив дитину на руки і попрямував до драбини.

Нічого робити, довелося лізти туди слідом за ними.

Я заносила ногу вже над третьою перекладиною, як почула підозрілий тріск.

Трясця! Клята сукня зачепилася за якийсь ґвинт і не давала мені піднятися далі.

Та що ж мені так не щастить!

Втомлена, я роздратовано смикнула ногою, і цей рух виявився занадто різким. Край тканини вислизнув з-під ґвинта, і коліно з усього маху боляче вдарилося об металеву конструкцію.
Ледь стримуючись, щоб не завити від болю, я піднялася нагору. Знайшовши Гліба та Олю, я зрозуміла, що мені терміново треба побути самій.

— Слухай, мені треба відійти на хвильку. Приспічило димом попихтіти. Побудь з Макаром, я скоро підійду, добре?

— Окей. А що це в тебе з ногою? — стривожено спитала кума.

— Та нічого, вдарилася трохи. — Хромаючи на одне коліно, я відійшла до перил і дістала запальничку.

Якась я занадто роздратована останнім часом. І все через те, що Богдан не дзвонив і не писав уже кілька днів!

А я теж не хотіла писати. Вистачило ганебного моменту затьмарення мого розуму, коли я незнамо навіщо нав’язливо напросилася до нього в машину!

Поки стояла, випускаючи дим, безцільно відкрила інстаграм погортати стрічку за звичкою. І перше, що трапилося мені на очі, — Богдан, який притискав до себе якусь струнку білявку, ніжно дивлячись їй у вічі!

Червона фарба злості моментально залила мені обличчя. Я придивилася. Він підписав фото: «Улюблена найкраща подруга» — і поставив відмітку, де вказувалося її ім’я.

Бляха! Буде він ще заливати! Хіба так обіймають подруг? Знаємо ми таку дружбу. А як проникливо притискалася до нього ця Аля чи як її там, навіть говорити не варто!

Поки ми не разом, він обжимається з усіма підряд. А сам ще казав щось про умову, щоб ніяких чоловіків крім нього. Засранець!

Щось чорне розлилося у моїх грудях і, піднявшись вище, осіло гарячим клубком у горлі.

Мені довелося трохи пововтузитися із собою, перш ніж я дала визначення своїм емоціям.

Ревнощі. Це були ревнощі. Банальні ревнощі жінки, яка закохалася в чоловіка, що не дає їй взаємності.

Твою матір! Невже я закохалася???

Хотілося застогнати. Яка ж я дурепа!

Кинула останній погляд на суперницю, що тислася стегнами до Богдана на фото, і викинула недопалок за борт.

Я розберуся із цим вдома.