34

(Богдан)

Я схопив її за талію і одним різким, майже грубим рухом підняв над водою, посадовивши собі на коліна обличчям до себе.

Її мокра шкіра ковзнула по моїй, гаряча, м’яка, така неймовірно живa.

Ліка тихо зойкнула від несподіванки, а її щоки залилися густим рум’янцем, коли вона відчула, наскільки я вже знову збуджений.

Я дивився на неї і думав: чому з нею все так легко?

Мої губи самі потягнулися до її шиї. Я поцілував її повільно, затягуючи, смакуючи солодкий смак її шкіри, змішаний з ароматом свічок і її власним теплим запахом.

А в голові тим часом крутилося одне й те саме: «Що ти робиш, Богдане? Навіщо ти це дозволяєш?»

Її руки обвили мою шию, пальці ніжно заплуталися в моєму мокрому волоссі, і від цього простого, такого щирого дотику всередині мене почалося справжнє сум’яття.

Її турбота, її ніжність, ці масажі, пісні, погляди — усе це проникало крізь мою броню, як гарячі промені сонця проникають крізь замерзлу землю. І це мене лякало. Це робило мене невпевненим. Бо мій головний принцип останні два роки був простий і жорстокий: нікого не підпускати близько. Нікого не потребувати. Не розслаблятися.

А з нею… з нею я розслаблявся. Поруч з нею проблеми, які весь день гризли мене зсередини — робота, спогади, постійна потреба контролю — наче відступали в тінь.

Її тіло під моїми долонями було таким живим, таким відданим, що я не міг не торкатися його. Мої руки ковзали по її мокрій спині, стискаючи стегна, піднімаючись вище, обхоплюючи м'які окружності.

Я бачив, як вона тремтить, як притискається до мене всім тілом, і це відчуття було занадто хорошим. Занадто правильним.

При цьому злився на себе.
«Чому з нею так легко? Чому мені так добре, що аж страшно?»

Бо це вже не просто фізична близькість. Не просто розрядка.

Я відчував, як у грудях, десь глибоко під ребрами, зароджується щось небезпечне — тепла, тягуча емоційна пристрасть, якої я не хотів. Вона не просто задовольняла моє тіло. Вона заповнювала якусь порожнечу, яку я так старанно намагався ігнорувати. І це мене бісило.

Проганяючи нав'язливі думки, я відірвався від її шиї і жорстко поцілував у губи — глибоко, владно, майже агресивно, ніби намагаючись цим поцілунком повернути все в знайоме русло: тільки пристрасть, тільки тіла, без цього проклятого тепла в грудях. Але її губи м’яко відповіли мені, її пальці ніжно погладили потилицю, і я зрозумів, що програю.

Мені було надто добре.

Я відсторонився на кілька сантиметрів і подивився їй в очі — горіхового кольору, вологі, блискучі, повні того самого, чого я так боявся. Моя рука ковзнула її тіла нижче, торкаючись гарячої, готової заради мене на все, точки, і я почув, як вона тихо застогнала мені в губи.

— Богдане… — прошепотіла вона.

І в цьому одному слові було стільки ніжності, що мені захотілося одночасно притиснути її сильніше і відштовхнути подалі.

Я не зробив ні того, ні іншого.

Просто притягнув її ще ближче, притиснувся до неї повільно, і дозволив цьому проклятому відчуттю «занадто добре» накрити мене з головою. Хоч і знав, що завтра знову буду ненавидіти себе за це.

Але зараз… зараз я просто не зміг зупинитися.