31

(Богдан)

Я стояв під ранковим гарячим душем, спершись руками об холодну плитку, і дозволяв воді стікати по голові, плечам і спині потужними гарячими струменями.

Але навіть вона не могла змити того неприємного, липкого відчуття збентеження, яке роз’їдало мене зсередини.

«Який же ти мудак, Богдане», — думав я, стискаючи щелепу так сильно, що аж зуби заскрипіли.

Навіщо я розповів їй усе це? Навіщо дозволив собі розкритися, хоч і на кілька хвилин? Про неї, про те, як носив на руках, про зраду, про депресію… Про те, що Ліка — перша за два роки.

Я вивалив на неї шматок свого нутра, який давно мав залишатися закритим. А вона… вона слухала так уважно, так тепло, що на мить мені справді стало легше. І саме це мене тепер найбільше дратувало.

Я сердито провів долонею по обличчю, змиваючи воду.

Ліка — не та людина, з якою можна бути відвертим. Не в цих питаннях. Будь-яку мою відвертість вона відразу сприйме як близькість, як сигнал, що двері прочинені і можна заходити глибше.

А мені цього не потрібно. Мені потрібно тільки її тіло, її стогони піді мною, її пристрасть і те, як вона тремтить, коли я повністю контролюю ситуацію.

Тільки ліжко. Тільки фізичне. Без цих її пісень, без ніжних поцілунків у щетину, без цього погляду, від якого в мене всередині щось неприємно стискається.

Я закрив очі і знову побачив, як вона співала, притулившись до мене, як її голос тихо розливався темрявою кімнати, і як моє тіло, зрадник клятий, розслаблялося під цим голосом. А потім її поцілунок… такий обережний, такий щирий.

І я, замість того щоб відсторонитися, перекинув її на спину і взяв ще раз — жорстко, люто, ніби намагаючись цим самим повернути все в звичне русло: тільки фізична близькість, тільки тіла, без почуттів.

Але тепер, стоячи тут, під шумом води, я розумів, що нічого не повернув. Навпаки — тільки заплутав усе ще сильніше.

Я не хочу, щоб вона закохувалася. Не хочу бачити в її очах ту саму хворобливу ніжність, яку я вже одного разу бачив в інших очах — і яка в підсумку розірвала мене на шматки.

Я не витримаю цього вдруге. І не хочу, щоб вона страждала через мене. Бо я не зможу дати їй того, чого вона, здається, вже потроху починає хотіти.

Я закрутив воду різким рухом і вийшов з душової кабіни. Витираючись рушником, я дивився у своє відображення в дзеркалі — мокре волосся, напружені м’язи, холодні очі.

«Зберися. Постав усе на свої місця. Між вами знову має бути тільки те, що ти дозволяєш. Нічого більше».

Але глибоко всередині я вже відчував тривожний, неприємний холодок. Бо знав: Ліка не така, як інші. Вона настирлива дівка, і, здається, не відступить так просто.

І, що найгірше, частина мене — та, яку я так старанно ховав під кригою — зовсім не була проти, щоб вона залишалася поруч трохи довше.

Я важко зітхнув і провів долонею по запітнілому дзеркалу, ніби намагаючись стерти не тільки пару, а й ці небезпечні думки.

Але вони залишалися. Разом із запахом її шкіри, який досі витав у моїй спальні.