30

(Ліка)

Тіло напружилося, а я з усієї сили намагалася не рухатися, щоб не порушити той крихкий момент близькості, який виник між нами під час раптового приступу відвертості Богдана.

Я торкнулася рукою, проводячи по його грудях та пресу, і обережно задала питання:

— Ти її досі кохаєш?

І щойно запитала, відразу зрозуміла свою помилку. Не треба було згадувати про почуття до колишньої.

Чоловік відразу закрився.

— Я не хочу про це говорити, Ліко.

Я відразу ж насварила себе за тупість.
Не стримала пориву і, трохи піднявши голову, ніжно поцілувала його у шорстку щетину на підборідді.

— Ти ж знаєш, Богдане, я чудово тебе розумію. Сам бачиш, у якій я ситуації опинилася.

Чоловік задумався. Я обійняла його міцніше і раптом спитала:

— Хочеш, я тобі заспіваю щось на ніч?

Він важко зітхнув.

— Заспівай.

Я зраділа і прикрила очі. Говорити мені зараз було нема про що. Все, що він міг розповісти, я вже почула. А більше він, здається, не мав наміру говорити. Мабуть, і так пожалів про хвилину відвертості.

Я набрала побільше повітря і, вмостившись зручніше на його тілі та закинувши ногу, почала співати:

А ми йшли понад краєм світанку,
Де тумани ковтають сліди.
Ти не кликав мене залишитись,
Та я все ж залишалась завжди.

Сірий ранок розсипався попелом
По дахах і бетонних мостах.
Ми були ніби двоє мандрівників,
Що забули про власний страх.

Та коли розіллється над містом
Синя тиша старих ліхтарів,
Я згадаю твої долоні
Серед сотень чужих вечорів.

Мій голос розливався кімнатою, і я відчула, як поступово закам’яніле та напружене тіло під моїми руками розслабляється.

Притулившись до чоловіка ближче, я відчула, як моєї скроні торкнулося щось майже невагоме.

Ніжний поцілунок.

Мені так не хотілося, щоб наставало довбане "завтра"!

Я розуміла, що завтра все буде знову те ж саме... Богдан знову буде закритий і холодний, а я залишуся сам на сам зі своєю залежністю і поїду додому, відчуваючи дику, страшну самотність, від якої хотітиметься довбанутися головою.

Але сьогодні, під покровом ночі, все було якось не так. Наче на хвилину ми справді зблизилися.

Я боялася зруйнувати цей момент.
Підтягнувшись ближче, у темряві я знайшла його губи і обережно поцілувала.

— Ти гарно співаєш, — прошепотів Богдан мені у губи, перериваючи поцілунок.

А потім різко відсторонився і, схопивши мене, перекинув на ліжко так, що я опинилася знизу під ним.

Мамо рідна… Добре, що він зараз не мав змоги бачити моє обличчя. По одному тільки обличчю він зараз прочитав би все!

Він не дурний. Одразу зрозумів би, що на моєму обличчі намальована хвороблива закоханість.

Якщо Богдан дізнається, що я закохалася, він одразу ж розірве наші стосунки. І при думці про це всередині щось починало нити.

Ліко, тільки ти могла примудритися закохатися у людину, яка цього не хотіла, після того як клялася, що більше не любитимеш!