22

(Ліка)

— Макарчику, кицю не чіпай ту коробочку!

Я відтягла за руку сина від стелажа і запропонувала:

— Хочеш, підемо до ялинки?

— Так, мамо, хоцю ялинку, — трохи неправильно вимовив він.

Була просто пречудова погода: випав м’який та пухнастий сніг, і я вирішила взяти дитину та поїхати до торгового центру. Під Новий рік там завжди ставили ялинку та різні декорації, які вражали своєю атмосферністю та яскравістю. На стелажах з’являлося багато новорічних товарів: іграшки, прикраси, гірлянди.

Новорічного настрою в мене зовсім не було. І коли я опинялася у владі такого похмурого стану, мені завжди допомагали проникнутися духом «джингл беллсу» такі от походи по новорічних центрах або прогулянки по центральній міській вулиці, де все було вщент наряджено у новорічних канонах.

Поки син зачаровано роздивлявся сани з оленями, я розсіяно перебирала в руках придбані подарунки для рідних і… для Богдана.

Знаю, що я повна ідіотка, але…

Якимось шостим чуттям я відчувала, що він самотній і йому не вистачає простих проявів уваги. І це, здавалося б, звучало абсурдно — жінки навколо нього так і вилися. Але глибоко всередині я бачила, що він відокремився від усього світу холодною крижаною стіною.

Не в моїх силах було її пробити, але я могла б зробити хоч щось приємне. До того ж перед Новим роком, двадцять сьомого грудня, у нього день народження.

Я купила йому дрібні приємності: трохи солодощів, дуже прикольний брелок та невеличкий декоративний футбольний м’ячик. Я планувала написати на ньому, що це для найкращого футболіста, адже знала про його захоплення футболом — він їздив на змагання і доволі талановито грав у команді.

Трохи повагавшись, купила йому павербанк. Напевне, для людини, яка сама заробляє собі достатньо на життя, це ніщо, але…

Судячи з його інстаграму, він полюбляє довгі піші прогулянки по набережній з музикою у навушниках, а в такому разі було б добре потурбуватися про повний заряд телефону. Тому павербанк може стати доречною дрібницею.

Не знаю чому, але проти волі я думками знову і знову поверталася до нього. Знаючи, що між нами немає почуттів, між нами немає кохання. Більше того — між нами немає стосунків.

Але…
Чомусь, коли закривала очі, згадувалися його руки на моїх плечах і великі сірі грозові очі навпроти мого обличчя. Очі, які не видавали жодної емоції і були ніби перекриті кригою, але все ж були такі гарні і чимось заворожували.

Твою матір… Мені хотілося надавати собі ляпасів!

Чи не здається тобі, Ліко, що ти занадто багато уваги звертаєш на того, хто не повинен мати жодного значення у твоєму житті?