18

(Богдан)

У VIP-зоні клубу «Шторм» я сидів з двома подругами — дівчатами, з якими іноді просто відривався, без жодних зобов’язань.

Музика гупала в грудях вогні прожекторів миготіли, а пара коктейлів вже трохи розслабили тіло.

Я сміявся над черговою дурницею, яку сказала одна з них, коли раптом мій погляд зачепився за знайомий силует біля бару.

Це...Ліка?!

Вона сиділа зі своєю подругою за високим столиком. На ній була неймовірно спокуслива чорна обтягуюча сукня з паєтками, яка коротко обривалася високо на стегнах. Кожного разу, коли вона рухалася, світло грало на тканині, а очі мимоволі спускалися вниз — до струнких, довгих ніг у чорних підборах.

Трясця, вона виглядала так, ніби спеціально прийшла сюди, щоб когось спокусити. І це спрацьовувало. Просто зараз — на мене.

Що вона тут робить?

Частина мене, яка ще зберігала здатність до логічного мислення, кричала: «Вставай, бери піджак і їдь звідси. Зараз же». Але інша — вперта, гаряча, вже наповнена адреналіном та азартом — змушувала сидіти на місці і не відривати від неї очей.

Я бачив, як вона підвелася, сказала щось подрузі і пішла в бік коридору, де були туалети. Не думаючи довго, я теж піднявся і пішов слідом.

Ми зустрілися в напівтемному коридорі. Вона побачила мене і на мить зупинилася.

— Богдане? — здивовано вимовила вона, але посмішка була байдужою.

— Привіт, — сказав я холодно, підходячи ближче. — Що ти тут робиш?

Вона злегка підняла підборіддя.

— Прийшла відпочити з подругою. А ти?

— Відпочити з подругою чи знайти собі когось, щоб відволіктися? — кинув я, не приховуючи сарказму.

Ліка байдуже стенула плечима.

— Навіть якщо й відволіктися — тебе це не стосується. У нас вільні стосунки, пам’ятаєш?

Я стиснув щелепу. Голос вийшов низьким і цідливим:

— Так, вільні. Але за умовою — в нашому ліжку не має бути нікого, крім нас двох поки діє угода. Забула?

Вона зло блиснула очима і зробила крок уперед.

— Тоді ти маєш вчасно відповідати на повідомлення, Богдане. Інакше в ліжку тебе швидко замінить хтось інший, коли ти будеш «не на зв’язку».

Ці слова зірвали у мені останню клепку. Я не витримав. Різко ступив уперед, притиснув її до стіни холодним тілом і вп’явся в її губи шаленим поцілунком. Не ніжним і не грайливим — а жорстким, голодним та злісним. Моя рука вп’ялася в її талію, друга — в волосся на потилиці, притискаючи сильніше. Я цілував її так, ніби хотів покарати і одночасно взяти все, що вона могла мені дати добровільно і не дуже.

Вона спочатку напружилася, а потім м’яко розтулила губи, відповідаючи з такою ж злістю і пристрастю. Її руки вчепилися в мій піджак, тіло притиснулося до мене. Я відчував тепло її стегон крізь тонку сукню, відчував, як паєтки труться об мою сорочку.

Поцілунок тривав кілька довгих секунд, поки я не відірвався, важко дихаючи.

Наші обличчя були зовсім близько. Її губи були розпухлими, очі потемніли.

Я подивився на неї зверху вниз і тихо, загрозливо прошепотів:

— Не грайся зі мною, Ліко. Не провокуй мене. Бо якщо ти думаєш, що я дозволю комусь іншому торкнутися тебе, поки діє наша угода… ти дуже помиляєшся.

Чорт, збавити оберти сьогодні вже не вийде...