17

(Ліка)

Я вибачаюсь, але світ клином на цьому Богданові не зійшовся!

Чому я так кажу? А тому, що я була дуже зла! Зла і роздратована.

На цьому тижні я все ж таки не стрималася і написала Богдану.

Перший раз я написала і запитала його, як у нього справи, сподіваючись, що він запросить мене до себе. Але він цього не зробив.

Наступного дня я вирішила взяти все у свої руки і запропонувала йому зустрітися. Але він написав, що не може, бо, бачте, зайнятий! Чим там можна бути зайнятим вночі? Я ж не пропонувала, блін, зустрітися вдень! Я не пропонувала проводити час разом десь у ресторані! Просто запропонувала зустрітися вночі!

Тоді я написала, що мені шкода, і побажала йому вдалого вечора. А на наступний день спробувала вхопити удачу за хвіст вдруге.

Чому я так прагла побачити його? Не знаю. Я не мала що відповісти на це запитання. Одне я знала: серед усього цього колапсу, що захопив мене у свою пастку, поруч із Богданом мені було спокійніше за все.

Ні, я не кохала його і не закохалася. Просто відчувалося щось моє.

Відчувалося, що знаходитися з цією людиною мені підходить. Та й загалом, наче ж нам обом усе сподобалося, то чому ні?

Але на другий раз цей нахаба дозволив собі відповісти, що тусується з подругами у якомусь клубі!

Я, звісно, дуже здивувалася. Хіба в нас не було домовленості щодо моногамії наших стосунків? Одне ліжко лише на двох, нікого третього. І тим паче — четвертого чи п’ятого. То що ж він там робить тоді у клубі?

Але, з іншого боку, бути в клубі не обов’язково означає з кимось спати...

Третій раз він взагалі не відповів. Ані на повідомлення, ані на дзвінок. Я передзвонила ще раз, але результат був той самий.

І знаєте, що я подумала про себе? Що такої дурепи ще світ не бачив!

Та нащо мені той Богдан? Хіба на ньому світ клином зійшовся? Навколо мене купа цікавих та привабливих чоловіків. Якщо він дозволяє собі гульбенити, то чому б мені не зробити те саме?

— Олю, привіт. Не хочеш сьогодні піти у «Шторм»?

— Привіт, Ліко. А що там у «Штормі»?

— Здається, я в когось чула, що там сьогодні пінна вечірка та безкоштовні коктейлі для дівчат.

— Хіба? Ну добре. Але мені треба час, щоб зібратися. — раптом подруга насторожилася: — Ти ж, взагалі-то, не любиш клуби. Чого це ти намилилася?

— Тобі правду сказати чи набрехати?

Кума пирхнула:

— Не бачу жодної причини, чого б тобі мені брехати. Хто ж тебе ще вислухає, окрім мене?

Насправді це була щира істина. Останнім часом Оля була єдина, хто витримував моє ниття про розрив із Денисом.

— Ну добре. Пам’ятаєш, що я тобі розказувала про Богдана?

Подруга цокнула.

— Це той Чиполіно, із яким ти додумалася домовитися про вільні стосунки?

Не зумівши стримати хіхікання, я ледь не подавилася.

— Та не називай його Чиполіно!

— Так, це про нього?

— Ну, він, коротше, мене ігнорить. Морозить не по-дитячому. Здавалося, нам було добре проводити приємно час разом, а тут — ні на повідомлення не відповідає, ні на дзвінки.

У голосі подруги була впевненість:

— Я ж тобі казала, що йому тільки одне треба. Награвся та й знудився.

— Може, ти права… Але із ним я якось справді відволікалася від колишнього. А тепер мені треба доза веселощів, щоб зробити це самостійно!

— Добре, Ліко, — Оля зітхнула. — Давай відірвемося в клубі. Тільки пообіцяй, що більше не будеш згадувати про свого колишнього, бо він мені вже в печінках сидить!