16

(Богдан)

Напівтемна кальянна створювала розслаблену атмосферу.

Я сидів у своєму улюбленому кутку, відкинувшись на м’які подушки. В голові все ще крутилася вчорашня ніч.

Молода офіціантка, з довгими ногами і звабливою усмішкою, підійшла до мене з меню в руках. Вона нахилилася, демонструючи глибоке декольте, і грайливо подивилася мені в очі.

— Бачу, ви самотній сьогодні ввечері. Може, зроблю вам особливе замовлення? — сказала вона низьким голосом, явно стріляючи очима.

Я навіть не посміхнувся. Просто підняв руку, зупиняючи її.

— Не треба. Я вже зробив замовлення іншій офіціантці. І друг мій скоро прийде, сам собі все замовить.

Вона злегка знітилася, але все одно посміхнулася і пішла. А я повернувся до своїх думок.

Мені не сподобалося, як Ліка на мене дивилася вчора.

Не просто хотіла фізичної близькості зі мною — це було б нормально. Але вона хотіла більше. Хотіла полежати зі мною після, піти разом у кав'ярню пити каву, розмовляти, ніби ми якісь… близькі. Ніби це не угода, а щось інше. Її погляд був занадто м’яким ніжним, занадто зацікавленим.

Вона сміялася, кокетувала, але за цим проглядало щось тепле, чого я точно не просив і не хотів.

Посунув чашу подалі від себе, щоб не зачепити випадково.

Треба збавити оберти у спілкуванні з нею. Значно збавити!

Не відповідати швидко, не призначати зустрічі одну за одною. Нехай вона відчує дистанцію між нами. Нехай зрозуміє, що це тільки тіло, тільки ніч та ліжко, тільки те, що я дозволяю.

Якщо вона почне чіплятися — я просто припиню усе без пояснень та без зайвих драм.

Я не збираюся бути її емоційним антидепресантом після Дениса.

Не збираюся грати роль «холодного, але надійного». Я запропонував чесну угоду: ліжко без зобов’язань. І якщо вона не може триматися в цих межах — значить, це її проблема, а не моя.

Друг мій, Алекс, нарешті з’явився в дверях кальянної, махнув мені рукою і попрямував до столу. Я кивнув йому, намагаючись викинути Ліку з голови.

Про себе вирішив — якщо вона напише першою — я не відповім одразу. Нехай почекає. Нехай відчує, що я не її.

Я взяв телефон, глянув на екран — повідомлень від неї не було.

Потиснув руку другові і простягнув йому меню. Якби він знав що минулої ночі в моєму ліжку була колишня нашого спільного друга — явно впав би в ступор.

Він неодноразово бачив Ліку на наших спільних вечірках.

Та навіть зовсім нещодавно ми сиділи з Алексом, Денисом та Лікою у цій самій кальянній.

Вона була тоді у довгому сірому светрі, який спадав через одне плече, та з довгими мерехтливими сережками, які спускались ледь не до підборіддя.

Ліка була в той вечір дуже чарівною — але я не дивився тоді на неї як на жінку.

Що ж змінилося тепер?