14

(Ліка)

Зазвичай дівчата відчувають себе незручно, коли в когось ночують, особливо якщо в чоловіка, адже під рукою немає необхідних засобів для того, щоб привести зовнішність у порядок.

Але це було не про мене — я все прорахувала. Знаючи, що буду ночувати не вдома, захопила із собою сумочку, в яку склала все, що мені було потрібно для привабливого ранку: і зубну пасту, і щітку, і кремчики, і косметику, і навіть, на всяк випадок, бритву для гоління.

Хотілося бути гарною, а не впасти обличчям у бруд.

Швидко привела себе в порядок і повернулася назад у спальню, очікуючи пірнути під теплу та затишну ковдру до Богдана.

Але, на моє превелике розчарування, Богдана в ліжку вже не було. Натомість він стояв перед дзеркалом і спокійно одягав сорочку, застібаючи ґудзики на рукавах.

Підійшла і спробувала обійняти його ззаду.

— Я ж просила тебе не тікати з ліжка…

Він продовжив одягатися.

— Навіщо? Мені вже треба було вставати.

Я вдала із себе ображену і, сміючись, трохи фальшиво насупилася.

— Хотілося ще полежати з тобою. Це так приємно…

Богдан вивільнився з обіймів і підійшов до гардеробу. Навіть не обертаючись до мене, він промовив:

— Це зайве. До того ж я вже запізнююсь.

Я ахнула:

— Куди це ти запізнюєшся? Сьогодні ж субота.

Він бризнувся парфумами і, повернувшись до мене, відповів:

— Треба заїхати на роботу, а потім поїду на тренування.

Трохи хмикнувши, я підійшла ближче.

— Ти ж учора вже був на тренуванні…

Чоловік холодно потиснув плечима.

— І що? Наступного тижня в мене не буде можливості відвідати зал, тож поїду сьогодні. Зроблю кардіо.

Я спробувала знайти компроміс:

— Добре, розумію, ти зайнятий. Давай хоча б заїдемо кудись у кафе і поп’ємо каву. Ми ж навіть не снідали. Хіба на голодний шлунок можна займатися?

Він навіть не подивився на мене, лише байдуже кинув:

— Ні, Ліко, вибач, я не маю бажання кудись іти і пити каву. Поп’ю каву вже на роботі заразом. Може, і перекушу там щось. Але якщо хочеш, мій водій завезе тебе в якусь кав’ярню.

Мої плечі опустилися, і я промовчала.

— До речі, водій уже чекає тебе на вулиці, тож збирайся. Він відвезе тебе додому або туди, куди ти сама йому скажеш. Я його попередив.

Я розгублено почала одягати кофту.

— А хіба ти не сам мене завезеш?

Богдан зітхнув:

— Ліко, я ж уже сказав, що мені треба їхати і я запізнююсь. Яка різниця, хто тебе завезе — я чи водій?

І він, трясця, був цілком правий!

Але мені чомусь це не сподобалося. Я відчула себе так, ніби мене жорстко обламали. Можливо, він просто всім цим дуже сильно зачепив моє власне его.

Швидко прибрала всі емоції з обличчя і зробила його таким же холодним і байдужим, як у нього.

— Добре, Богдане, тоді бувай. Водія не треба, я викличу таксі.

— Чому? Йому зовсім не важко.

Та я вперто відхилила пропозицію:

— Та ні, не треба. Все одно мені ще треба по місту покататися і зробити деякі справи. Буде зручніше у таксі.

Наостанок я сподівалася, що чоловік усе ж підійде, поцілує і скаже хоча б «дякую за ніч».

Однак він просто кивнув мені і сказав:

— Бувай.